Училище на вулиці Небесної сотні у Житомирі має офіційну назву – комунальна соціально-реабілітаційна установа «Житомирське вище професійне училище-інтернат» Житомирської обласної ради, керує ним з 2016 року Олена Дерев'янко. Вже тривалий час вона у статусі в.о. директора, а навколо закладу ходять різні чутки щодо його ліквідації чи реорганізації, навіть була створена робоча група, яка мала вивчити питання подальшої діяльності комунальної установи. Втім, унікальне училище продовжує вчити молодь з особливими освітніми потребами та готується до свого 50-річного ювілею. Що змінилося в закладі за останні три роки та які зміни можливі у майбутньому – читайте в інтерв’ю Житомир.info з керівником училища-інтернату Оленою Дерев'янко.
- Скільки зараз учнів навчається у вашому училищі-інтернаті?
- Цей навчальний рік ми відкрили з кількістю учнів 286, з них 211 учнів вчаться за кошти бюджету. Сьогодні наша соціально-реабілітаційна установа «Житомирське вище професійне училище-інтернат» підпорядкована департаменту праці, соціальної та сімейної політики облдержадміністрації. У нас немає регіонального замовлення, а є направлення управлінь праці для дітей з інвалідністю. І також є категорія дітей, які навчаються за кошти юридичних та фізичних осіб – контрактна форма навчання.
- Скільки ви набрали першокурсників цього року?
- Цього року у нас 101 першокурсник. Це, звичайно, замало, але, враховуючи стан речей, який зараз є в Україні, я вважаю, що це непоганий показник для нашого училища.
- У порівнянні з попередніми роками кількість першокурсників зменшується?
- Зменшується. Можливо й наша вина в цьому є, хоча ми проводимо дуже якісну профорієнтаційну роботу, спілкуємося зі школами й інтернатами нашої системи, маємо індивідуальний підхід до кожного майбутнього абітурієнта, який має інвалідність. Але разом з тим, через велику кількість документів, які треба зібрати для вступу, багато батьків просто відмовляються від цієї можливості для навчання дітей. Втім, іншого виходу в нас немає – це все затверджено, визначено.
- Такий перелік документів був і раніше, він не змінювався?
- Так, він був і раніше, хоча є плани, щоб сесія обласної ради розглянула питання про зменшення кількості документів для вступу, бо саме обласна рада затверджує статут нашої установи.
- Які спеціальності є зараз в училищі?
- Зараз багато є суперечок щодо наших спеціальностей, але на сьогоднішній день, хто б що не говорив, вони є сучасними і потрібними. Наприклад, кухар, кондитер – для учнів з особливими освітніми потребами це та професія, яка дасть можливість соціалізуватися у майбутньому. Взуттьовик з індивідуального пошиття взуття, в тому числі й ортопедичного – це професія, яка дасть можливість вижити в скрутний час. Електромеханік, радіомеханік, оператор комп’ютерного набору, соціальний робітник. Сьогодні на сайті Міністерства освіти виставлені списки, що є потреба в таких спеціалістах.
- Оператор комп’ютерного набору?
- І соціальний робітник, це інтегрована спеціальність, два в одному. А щодо оператора комп’ютерного набору, то сьогодні ви подаєте, наприклад, показники лічильників до водоканалу і їх приймає оператор комп’ютерного набору, ви подаєте дані в РЕМ і їх також приймає оператор комп’ютерного набору.
- Але цьому не треба вчитися три роки.
- Наші діти вчаться три роки, тому що після 9 класу вони здобувають загальну середню освіту і плюс професійно-технічну освіту напрямку оператор комп’ютерного набору. Сьогодні на «Новій пошті», на «Укрпошті» працюють оператори комп’ютерного набору. Просто назва професії застаріла, вона не відповідає сьогоденню, її можна було б вже назвати по іншому, але є державний стандарт України, який визначає, що у переліку класифікаторів є саме ця професія, і ми не можемо її змінити. Але планів у нас багато, єдине, що ми хочемо, щоб навчальний заклад визначився зі своїм майбутнім, щоб визначили – під яким статусом у подальшому ми будемо розвиватися, тоді б ми могли відкрити нові професії. Сьогодні молодь, яка працює в училищі, хоче і може працювати, готова відкривати нові професії і розвивати училище. Але, в першу чергу, нам треба визначитися зі статусом, бо вже майже два роки ведуться розмови, що наше училище не ефективне, і як навчальний заклад ми маємо перейти в освітянську ниву, підпорядковуватися управлінню освіти і науки облдержадміністрації, проте правового поля цього переходу на сьогоднішній день немає.
- В липні цього року розпорядженням голови обласної ради була створена робоча група, яка мала вивчити це питання і надати пропозиції. Який результат її роботи?
- Шукаємо правове поле: написали листи на Верховну раду, звернулися до Кабінету міністрів, щоб знайти якісь шляхи в законодавстві, які дозволять здійснити реформування нашої установи. Ми, звичайно, втратимо статус реабілітаційної, але набудемо статуту освітнього закладу.
- А колектив хоче перейти з соціальної сфери в освітню?
- Не можна сказати, що ми дуже хочемо, бо сьогодні професійно-технічні навчальні заклади не мають такої складової, яка є у нас. Ми сьогодні харчуємо молодь з інвалідністю, надаємо реабілітаційні послуги, у нас є медичне відділення, яке чергує цілодобово, є три дуже досвідчених лікаря, є масажисти, вчитель-реабілітолог, соціальні працівники, психологи. Також у нас цілий великий комплекс – своя котельня, гаражі, складські приміщення, пральня, перукарня, взуттьовик. І якщо відбудеться перехід в освіту, то ми це все втрачаємо, будемо як звичайне ПТУ.
- Якщо колектив проти такого переходу, то хто на цьому наполягає?
- Обласна адміністрація ставить питання про те, що на наш заклад виділяються дуже великі кошти – близько 20 мільйонів на рік, а на звичайне ПТУ виділяється до 15 мільйонів. Але на наше училище йде більше коштів, бо тут є безкоштовне харчування, 100% стипендія не залежно від результатів навчання впродовж семестру, більший штат працівників.
- Але ж у вас і діти не звичайні.
- Так, і, зауважу, що заклад у нас не закритий, ми приймаємо дітей на контрактну форму навчання. У нас сьогодні є здорові дітки, і я бачу, як вони спілкуються, доглядають за іншими, допомагають дітям на візках, зокрема – піднятися на поверх. Якщо ви знаєте, то в чотириповерховій будівлі училища, яка була побудована в 1969 році, немає ліфта. В нас є такий «тракторець», підйомник, але швидкість в нього не дуже велика. А якщо говорити про позитивне, то я хочу запросити вас на наше 50-річчя, щоб ви побачили наскільки багато ми зробили. Наші вихованці – дипломанти різноманітних конкурсів художньої самодіяльності, конкурсів технічної творчості, декоративно-прикладного мистецтва. І найголовніше – у нас є дипломи І та ІІ ступенів за навчання. За результатами проведення олімпіад з навчальних дисциплін серед 27 закладів профтехосвіти освіти області ми займаємо другі і треті місця, я вважаю, що для наших учнів це дуже високий показник.
- Зазвичай на такі ювілею гості приходять з подарунками, можливо є бажання зараз, користуючись нагодою, «замовити» подарунок, те що дійсно необхідне?
- Ми хочемо, щоб наших учнів привітали подарунками, хочеться, щоб у них були флешки, сучасні бездротові навушники, бо наш бюджет не розрахований на такі витрати. Хочеться, щоб на 50-річчя відзначили тих людей, які пропрацювали в училищі більше 40-45 років. Їх не багато, всього п’ятеро, для них було б дуже важливо, що про них пам’ятають, їх шанують, ними пишаються. А взагалі нам не вистачає комп’ютерної техніки, хоча у нас є сучасні моноблоки і багато техніки ми обновили, але нам все рівно її не вистачає. Наприклад, ми в читальний зал провели інтернет і плануємо поставити туди кілька ноутбуків, щоб діти могли там займатися.
- Скільки людей зараз працює в училищі?
- 136 осіб, але це з урахуванням сезонних працівників і тих, хто працює на пів ставки.
- Ваш контракт на посаді директора закінчився в січні 2019 року, чому його не продовжили, не оголосили конкурс на посаду?
- Дійсно, контракт не продовжили, але після його закінчення мене призначили тимчасово виконуючим обов’язки директора до того часу, поки, після проведення конкурсу, не з’явиться новий керівник. На сьогоднішній день у зв’язку зі змінами керівництва в країні, в області, конкурс ще не оголошували, чекаємо.
- Ви наприкінці минулого року брали участь в конкурсі на посаду директора ліцею №25 саме тому, що закінчувався контракт, чи були інші причини?
- Тому що закінчувався контракт і я розуміла, що в чомусь я може не влаштовую керівництво (області). Сьогодні у кожного з нас є якісь обов’язки перед своєю сім’єю, я утримую свою сім’ю, єдиний годувальник, і не могла залишитися без роботи. Тому вирішила випробувати себе в ролі конкурсанта на нову посаду. Хочу сказати, що я задоволена своїми результатами (друге місце з результатом 111,43 бали, у переможця було 111,79 балів – авт.), навіть не очікувала, що так добре напишу письмове завдання, так гарно виступлю з презентацією. Для мене особисто це велика перемога, бо в попередні роки я була звичайним кандидатом наук в найкращому університеті (Житомирському державному технологічному університеті – авт.) і навіть гадки не мала, наскільки важко сьогодні брати участь в таких конкурсах. Після того, як я виграла конкурс на посаду директора цього училища, я спробувала себе в конкурсі на посаду директора ліцею, це дуже гарний крок для особистого розвитку.
- За майже чотири роки вашої роботи в училищі, що змінилося, що ви, як керівник, кардинально змінили?
- По-перше, як я й прописувала в своїй програмі, коли йшла на конкурс, це – комп’ютеризація навчального процесу. Цього ми досягли: зробили чотири нові комп’ютерні класи, з новими меблями, новою комп’ютерною технікою. Друге завдання було – міжнародний розвиток, і сьогодні це теж виконується: до нас неодноразово приїздили колеги з Польщі по обміну досвідом, ми запросили представника «Корпусу Миру», він вже другий рік поспіль працює психологом, проводить тренінги, навчання з нашими учнями і паралельно відкрив клуб англійської мови, де можуть безкоштовно навчатися не лише учні, а й викладачі. Щодо матеріальної бази, то не буду багато розповідати, а просто запрошую 5 листопада цього року о 14-й годині на наш ювілей, і ви все побачите на власні очі. Наприклад, через відсутність ліфту ми на першому поверсі розмістили комп’ютерний клас, в аудиторіях на третьому і четвертому поверхах встановили камери. Візочники заїжджають в цей клас на першому поверсі, вмикаємо комп’ютер, вмикаємо камеру у викладача, де відбувається заняття, і дитина в навушниках може все чути, звертатися до викладача, задавати запитання.
- У вас таке дистанційне навчання між поверхами?
- Так, таке ось «дистанційне» навчання. Взагалі матеріальна база дуже змінилася, й не лише щодо навчання: у підвальному приміщенні замінили всі стояки, все каналізаційне обладнання, котли замінили в нашій власній котельні, в 74 кімнатах гуртожитку ми зробили ремонт, поклеїли шпалери, змінили меблі. Це все робилося за допомогою депутатів обласної ради, депутатів Верховної ради, за їхні кошти. Є зміни у їдальні, у фойє навчального корпусу і, звичайно, в аудиторіях, де наші учні проводять найбільше часу. Також повністю змінилося медичне відділення: кімната для лікарів, фізкабінет, ізолятор. Зробили дуже гарний читальний зал. Хочемо ще встигнути в цьому році зробити гарний ремонт у спортивному залі, щоб ми могли проводити змагання. До речі, спортсмени наші – переможці не лише всеукраїнських, а й міжнародних змагань з армспорту, які проходили в Польщі, Білорусі, Болгарії.
- Були закиди на вашу адресу, що ви «тримаєтесь за крісло». Тримаєтесь?
- Так, тримаюсь. Я не хочу, щоб люди, побачивши мене, переходили на інший бік вулиці, я хочу чесно дивитися в очі своїм колегам і нашим учням. Щоб вони знали, що я, як керівник, зробила все від мене залежне для того, щоб або переформатувати училище, або розвивати його в подальшому, але не знищувати, не дозволити закрити такий унікальний заклад. Бо це не просто навчальний, виховний осередок, його унікальність в тому, що це потужний реабілітаційний, духовний, енергетичний центр, який творить добро, творить мудрість, підтримує славний дух молоді з інвалідністю.
Тамара Коваль, редактор Житомир.info
