В серпні 2017 року офіційно була зареєстрована установа «Агенція регіонального розвитку Житомирської області», яку заснували облдержадміністрація та обласна рада. А перед цим більш ніж пів року шукали керівника – хедхантера, який залучатиме інвестиції в Житомирську область, й врешті після повторного конкурсу в ОДА визначилися з кандидатом на посаду керівника установи. Основні завдання, які неодноразово озвучував директор Агенції Артем Сачук – залучення інвестицій та розвиток економіки області. Що вдалося зробити за майже три роки діяльності, чи ефективно працює Агенція, чим пишається керівник та чому великі інвестори оминають Житомирську область – відповіді на ці питання читайте в інтерв’ю Житомир.info з Артемом Сачуком.
- Який у вас стаж державної служби?
- Три з половиною роки: пів року я був начальником відділу аудиту обласної ради і вже три роки без 1,5 місяця – директор Агенції регіонального розвитку Житомирської області.
- Не шкодуєте, що свого часу погодилися очолити Агенцію?
- Не шкодую, це цікавий досвід, хоч і, певною мірою, травматичний.
- Травматичний морально чи матеріально?
- І морально, і матеріально, хоча зараз моя зарплата – 36 тисяч гривень в місяць «грязними», але жодної премії за залучені інвестиції за три роки роботи я не отримав, в мене по контракту передбачена квартальна премія в розмірі окладу. Звичайно, якби виплачували відсоток від залучених інвестицій, то це б мотивувало, але треба розуміти, з якого моменту це рахувати: віддача від інвестора з моменту зустрічі до моменту, коли починають платити податки чи орендну плату – це приблизно 1,5-2 роки. Для останнього звіту наглядовій раді я робив для себе табличку – скільки ми принесли коштів та скільки обласна рада витратила на утримання Агенції: завдяки нашій роботі область отримала 27 мільйонів гривень прямих податкових надходжень, включаючи орендну плату за землю та грантові кошти, а на Агенцію за три роки витратили приблизно 2,5 мільйони. І це при тому, що ми користувалися приміщенням за 1 гривню, а за комунальні послуги та обслуговування цього приміщення у 80 кв.м сплачували підприємству обласної ради по експлуатації адмінбудинків 12 тис. грн взимку та по 8 тис. грн влітку. І, чесно кажучи, я не розумію, за що ми платили, тому в цьому році відмовилися платити: нехай вони покажуть структур своїх витрат на обслуговування такої маленької площі, бо за ці гроші можна просто наймати офіс такої площі в Житомирі.
- Скільки зараз людей працює в Агенції регіонального розвитку?
- На початку роботи мені обіцяли штат з п’яти людей, по факту обмежили двома, максимум працювало 5 людей і бухгалтер на 0,5 ставки. Зараз працюю я, бухгалтер на пів ставки та помічник адміністратора проєктів теж на пів ставки, тобто фактично три людини, дві повноцінні штатні одиниці. Ми звільнили 31 травня людей – три штатні одиниці, бо закінчився обласний бюджет на фінансування. Але чекаємо кошти секторальної підтримки ЄС: ми виграли грант по міжрегіональній співпраці, відібрали шість агенцій по Україні. Чекали ці гроші з 1 червня, але ніби вони мають бути з 1 липня.
- Головне ваше завдання в Агенції було шукати інвесторів, заманювати їх в Житомирську область, наскільки це вдалося реалізувати?
- Приходив на рік десь один великий інвестор і 5-7 середніх. Найбільшим інвестором за цей час був «Нафтогаз-Україна»: їх дочірнє підприємство «Нафтогаз-Енергосервіс» будує електростанцію 25 МВт в Чуднівському районі на площі близько 47 га. Ділянку вони взяли на аукціоні, а до того там був орендар, який не сплачував орендну плату. За рішенням суду цю ділянку з призначенням «землі енергетики» повернули у державну власність, в розпорядження облдержадміністрації. Щоб зробити прозорий конкурс і відсікти юридичні ризики, я переконував і переконав тодішнього очільника ОДА Ігоря Петровича Гундича, що треба зробити аукціон. Наприклад, для «Нафтогазу» це була конкурентна перевага, бо вони вибирали об’єкт з поміж 450 інших пропозицій по Україні. В них була опція придбати корпоративні права, але в енергетиці корпоративні права продаються з відведеною землею і з готовими техумовами, і вони розуміли, що там, як правило, сиділа якась корупційна складова. А тут вони могли взяти ділянку в органа державної влади, прозоро, на аукціоні, і вони пішли на цей варіант: виграли аукціон і зараз будують електростанцію, мають літом вже добудувати. Другий великий інвестор, який зайшов і до кінця червня має підписати договір – це турецька компанія MNGGroup, яка в Брониківській ОТГ Новоград-Волинського району будує сонячну електростанцію.
Є також невеликі проєкти по ТЕЦ: в Городницькій ОТГ «Бьютіфул Україна» має будувати на 1 МВт. Також ми допомагали ТОВ «Україна-Енерговат», яке в Брусилівському районі вже збудувало і ввело в експлуатацію електростанцію на 5 МВт. Допомагали кар’єрам: ТОВ «Тригірський маєток» - це був один з перших наших проєктів, ми їх вели від моменту розробки бізнес-плану до залучення інвестицій в 1,4 мільйона доларів, адміністративно і юридично супроводжували.Якщо рахувати в грошах по залучених інвестиціях, то «Нафтогаз» - це 25 млн доларів, MNG Group на першому етапі – орієнтовно 5 млн доларів, «Тригірський маєток» - 1,4 млн доларів, решта – менш ніж 1 млн доларів.
Інформація для звіту наглядовій раді про роботу Агенції регіонального розвитку
- Можна сказати, що ви стали «інвест-нянями» ще до того, як про це заговорили на рівні держави й вирішили узаконити?
- Так, але проблема «інвест-нянь» в тому, що в нас недостатньо повноважень. Якщо брати наших «батьків» - облраду та облдержадміністрацію, то в них є конкретні жорсткі повноваження. У нас супровід полягає в тому, що в разі виникнення питань ми рекомендуємо інвесторам виносити їх на раду інвесторів, а якщо воно термінове, то ініціюємо проведення робочих нарад чи робочих груп з відповідними протокольними дорученнями, але їх дає облдержадміністрація.
- Тобто ви виступаєте лише в ролі консультантів?
- Консультант, комунікатор, бо часто навіть департаменти ОДА між собою не завжди адекватно обмінюються інформацією. А якщо мова йде про інвестиційні проєкти, то вони комплексні, там задіяні різні департаменти, райдержадміністрації, Держгеокадастр, Державна архітектурно-будівельна інспекція, обленерго. І ведення цих перемовин – це дуже непрості кейси, інвестор сам їх не подужає.
- Але веде перемовини не Агенція, а керівництво області?
- Ведуть ті, у кого є повноваження. Консультуємо ми, але повноважень давати якісь доручення у нас немає, ми можемо тільки просити.
- Роль прохача якось не дуже приємна…
- Звичайно, тому бажання продовжувати працювати «інвест-нянею» в цьому форматі у мене немає. Разом з іншими агенціями ми ініціювали посилення функціоналу агенцій на рівні закону і постанови Кабміну, але поки що в Мінрегіоні такий безлад, що їм зараз точно не до агенцій.
- Це зараз прозвучало, як прощання. Дякую, розходимось?
- По суті так і є – у мене через місяць закінчується контракт. Взагалі я писав листи в ОДА і в облраду ще рік тому: пропонував підготувати заміну і визначитися з моїм наступником на цій посаді.
- За три роки вдалося щось зробити, чим ви дійсно пишаєтесь?
- Пишаюся двома великими інвестиційними проєктами, є ряд менших проєкті. Є проєкти, які, на жаль, не спрацювали і незрозуміле їхнє майбутнє в умовах цієї коронавірусної кризи. Найбільше я шкодую відносно тайванської компанії Quang: були великі сподівання, ми очікували візит власника компанії на початку лютого. І це для мене така найбільш болюча втрата, тому що ми задовольнили їхні потреби щодо ділянки, щодо співпраці у будівництві швейної фабрики. Зараз вони кажуть, що дивляться на глобальні ринки, де спостерігається тотальна турбулентність і втрата замовлення, споживацькі настрої погані, тому свій проєкт відтерміновують. Шкода також було втрачати Head – відому компанію з виробництва спортивного обладнання: вони поїхали у Вінницю, в індустріальний парк. Ще предметом гордості є комп’ютерний томограф за 15 мільйонів по програмі «Кусаноне», який вже поставлений в обласній лікарні наприкінці минулого року. Також є проєкти, розроблені за рахунок підтримки «донорів»: техніко-економічне обґрунтування двох індустріальних парків – у Малині і у Брониках.
- Що не задовольнило у Житомирській області компанію Head?
- Насамперед всіх великих інвесторів цікавить один момент – підготовлена земельна ділянка промислового призначення з підключеними комунікаціями. Як правило, один модуль фабрики займає від 5 до 8 гектарів. Такі великі інвестори як Head чи LG, які теж до нас приїжджали, чи Quang хочуть близько 20 га. Наприклад, «Церсаніт», який знаходиться біля Новограда-Волинського, має 20 гектарів. Щоб підготувати ділянку, треба на неї виділити кошти. На жаль, в депутатському корпусі й в обласній адміністрації до цього часу немає розуміння, що для того, аби збільшити надходження до обласного бюджету, потрібно витратити кошти на підготовку до залучення інвестора, щоб підготувати йому земельну ділянку. А податкова віддача від такого інвестора буде шалена.
- Це пов’язане з відсутністю розуміння основ економіки чи просто небажання витрачати кошти?
- Мабуть, проблема в тому, що це середньострокові та довгострокові проєкти, 3-5 років, а більшість керівників і політиків планують лише на пів кроку, навіть не на крок. Ось є такий-то бюджет на рік, робимо утеплення шкіл та дитсадків, вкладаємо гроші в те, що ми зможемо людям показати, плюс там працюють наші компанії-підрядники – приблизно така логіка, можливо я помиляюся. На жаль, немає усвідомлення того, що треба створити бюджет розвитку області, відокремити з 1,1 млрд грн власних надходжень приблизно хоч 100 мільйонів, які виділятимуть на розвиткові проєкти, такі як індустріальні парки, коворкінги – те, що створює основу наступної економіки. Тому дивно, коли заступницю голови ОДА з фінансових питань пані Натаю Остапченко дивує, що в нас скорочуються доходи бюджету. Так вони й далі будуть скорочуватися, і після того, як вона повернеться в Київську область, будуть скорочуватися, тому що зараз закладається логіка і спіралі економічного розвитку: або вона йде вверх, або вона йде вниз. І зараз це – низхідна спіраль, бо ділянок підготовлених для інвесторів немає. Це складний інженерний проєкт, для розуміння його можна порівняти з водоканалом: всі обурюються, що відключають воду, але труби не можливо замінити телепортацією, треба перекрити вентиль, потерпіти день-два-три поки замінять труби і зроблять нові заглушки. Так само й тут: треба потерпіти, не проводити 1500 ремонтів садків, шкіл і, тим більше, двох стадіонів. Я не розумію, як можна продовжувати будувати стадіон, поки в нашому місті немає індустріального парку, і в області він лише один – в Коростені. Треба два роки потерпіти, витратити кошти на індустріальні парки, паралельно роблячи промоцію цих майданчиків для інвесторів. І через два роки за рахунок надходжень від індустріального парку можна буде будувати садки, школи, стадіони.
- Про стадіон – це зараз був камінець в город колишнього голови ОДА Ігоря Гундича, який активно цим займався і запевняв, що добудує стадіон «Полісся»?
- Це не те щоб «камінець» конкретній людині, здається шість чи сім голів ОДА будували цей стадіон.
- Але найбільше грошей в нього вклали за каденцію Ігоря Гундича.
- Я вважаю, що це стратегічна помилка. І Ігор Петрович чудово знав про те, що хоче інвестор: перші наші перемовини з Head були разом з ним через три місяці після мого призначення. І після тої зустрічі мені було вже все зрозуміло: ми можемо хоч гопки стрибати, але поки не підготуємо ділянку – нічого не буде. Ми потім пішли шляхом «м’якої освіти» керівників облради, окремих депутатів, посадовців, які їздили в інші країни, дивилися на індустріальні парки. Наприклад, мери Малина та Радомишля їздили разом зі мною в Польщу, і зараз в Малині закінчують детальний план території під індустріальний парк. Також чотири депутати обласної ради разом зі мною ініціювали програму розвитку мережі індустріальних парків, але ж є питання мізерності фінансування: на програму закладено всього 600 тисяч гривень й ще є бюрократичні ігри – фінансовий департамент за вказівкою, очевидно, заступника голови ОДА по фінансах, ставить це фінансування на четвертий квартал, коли облрада вже буде в іншому складі (після місцевих виборів) й не буде тих людей, які це ініціювали. Також є окрема процедура девелопменту індустріального парку за державні гроші, за кошти ДФРР: треба спочатку розробити проєктно-кошторисну документацію, потім податися на конкурс ДФРР або секторальної підтримки, який буде оголошений через два тижні. Але на зараз у нас немає детальних планів територій, нема що подавати. І Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР) задумувався як фонд, який буде стимулювати розвиток економічний, ті ж самі індустріальні парки.
- Наскільки я пам’ятаю, там в основному виділяються гроші на реконструкції та ремонти об’єктів соціальної сфери та ЖКГ, навіть на пластикові вікна у під’їздах виділяли.
- Один депутат облради влучно назвав ДФРР «Фонд будівництва на селі». І виходить, що замість розвитку ми маємо «проїдання».
- Таке використання коштів ДФРР – це проблема центральної влади чи місцевої?
- Звичайно місцевої, бо є регіональна комісія, яка відбирає проєкти, вона складається з депутатів облради, представників облдержадміністрації, там навіть є два доктори наук – Галина Тарасюк та Олена Харчишина, моя колишня заступниця по обласній федерації шахів. Мені цікаво поставити їй питання при зустрічі: якою логікою вона керувалася, виставляючи бали поданим проєктам. Я наведу конкретний приклад з рішення регіональної комісії по Державному фонду регіонального розвитку: дитячий садок «Білочка» в Іршанську набрав 78 балів, проєкт підключення комунікацій до індустріального парку в Коростені – 46 балів, а наш проєкт по промоції інвестиційного потенціалу Житомирської області – 44 бали. Мені цікаво, як вони рахували економічний ефект від дитсадка, промоції цілого регіону і індустріального парку. До депутатів облради, які в цій комісії, у мене питань немає, я не знаю їх рівень.
- Але ж проєкти потім мають ще затвердити у міністерстві.
- У Києві їх затверджують «автоматом». Звичайно й Мінрегіон винен у цій ситуації, але ж це політика, треба враховувати великий вплив народних депутатів-мажоритарників, який традиційно був. Так само було й з секторальною підтримкою ЄС, куди до відбору підключили народних депутатів й хто більшу коаліцію сколотив, той і більше собі на регіон «вибив» проєктів. Але це все історія, головне – що буде далі.
- В нас вже нові народні депутати від Житомирської області, а ситуація не змінилася?
- Користуючись тим, що в нових народних депутатів був інтерес до цієї теми, ми з ними їздили в індустріальні парки – в Коростень, в Вінницю. Вони на той момент обрали ціль для розвитку – аеропорт «Житомир»: зверталися до Міністерства інфраструктури, до Кабміну з проханням виділити 350 мільйонів гривень на подовження злітної смуги аеропорту. І тут, мабуть, вони десь програли конкурентну боротьбу Дніпру та іншим аеропортам, які включили в державну стратегію розвитку і фінансують. Якщо говорити про аеропорт «Житомир», то він дійсно цікавий як об’єкт для інвестування і є інвестори, які готові туди вкладати кошти. Зараз питання в юридичному механізмі як це зробити, тому що сама посадкова смуга на третину належить міста, а на 2/3 нею розпоряджається облдержадміністрація.
- Так наче ж на сесії Житомирської міської ради вирішували забрати злітну смугу у власність міста?
- Ви документи бачили? Документів немає. Те, що вони прийняли рішення надати дозвіл на прийняття у комунальну власність, ще не означає, що це рішення вже реалізоване і легалізоване. У нас зараз нормальний діалог з власником аеропорту «ЯнЕйр» і ми ведемо перемовини з австралійською компанією «Атлас інвестментс», які готові надати їм кредит під розбудову аеропорту, але є питання в банківській або державній гарантії. А державна гарантія можлива лише за умови участі держави в цьому проєкті. Тому це може бути або державно-приватне партнерство, або концесія, але тут треба, що сам власник визначився, який відсоток він хоче лишити собі, а який відсоток він готовий віддати державі.
- В Житомирській області вже є приклади державно-приватного партнерства?
- В широкому сенсі це індустріальний парк «Коростень», але ж цьому закону лише пів року і ще не всі підзаконні акти прийняті. І закону про концесії також лише пів року. Вирішення питання аеропорту залежить, в першу чергу, від волі власників і їхнього бачення.
- А що з житомирським індустріальним парком чи він вже фактично не існує?
- В реєстрі індустріальних парків він є. Був суд за землю і наче Міноборони відсудило кілька квадратних метрів цього парку, наскільки мені відомо. Але парк дійсно «мертвий» через те, що треба усвідомити, Сергію Івановичу Сухомлину в тому числі, - необхідно вкласти кошти громади в комунікації до індустріального парку, тоді інвестор зайде.
- Так наче ж був інвестор – завод МДФ.
- Наскільки я знаю, зараз йде мова про розірвання договору з МДФ, бо вони платять орендну плату за землю й не будують фабрику. Зараз у Верховній раді є низка законопроєктів щодо індустріальних парків, нарешті це стає трендом і навіть в програмі Уряду, яку незабаром мають затверджувати, ми бачили, що включили створення і підтримки індустріальних парків. Планують вносити зміни до закону України про індустріальні парки якраз щодо пільг по приєднанню мереж і щодо податкових пільг. Як тільки це дійсно буде прийняте, то проєкти «злетять», і ті громади, які встигнуть першими, будуть «на коні» й залучать інвестора.
- Можна вже спрогнозувати, які громади тут будуть першими, хто найбільш активний в цьому плані в Житомирській області?
- В Агенції булі підписані меморандуми з 55 ОТГ, і є десь близько 15 громад, з якими ми працюємо інтенсивно. Найактивніше ми працюємо зараз з Малином, Брониківською ОТГ Новоград-Волинського району, де на сьогодні проходить затвердження детальний план території під проєкт індустріального парку, розробляємо інвестиційний паспорт Станишівської ОТГ, також дуже активні міста Новоград-Волинський і Коростень, який є флагманом в цьому сенсі, але місто трохи на півночі і не всім інвесторам логістично це підходить. Також є активні менші громади, наприклад – Глибочицька громада за свої гроші розробила інвестиційний паспорт, промоційний ролик, підготували ряд пропозицій для інвесторів. 10 червня на семінарі щодо створення стратегій розвитку в нас були представники громад Овруча, Олевська, Чуднова, Радомишля, Городницької громади, Курнинської ОТГ. І таких громад стає все більше, динаміка позитивна. Дуже активні голови громад Бердичівського району – Семенівської, Гришковецької, яка за рахунок грантових коштів розробляє проєкт індустріального парку та інвест-профіль. І взагалі я вірю в місцеве самоврядування – це точно крок вперед, коли ми переходимо від «вертикалі влади» до горизонтальних зв’язків між громадами.
- Не почула про Житомирську міську ОТГ, які в неї перспективи?
- Житомиру потрібен більш жорсткий і чіткий менеджмент щодо розвиткових проєктів, потрібні безпосередні виконавці і їх ресурсне забезпечення. Наприклад, комунальне підприємство «Центр інвестицій» так само жевріє з незначним бюджетом, як і наша Агенція. Міська КУ «Агенція розвитку міста» більше націлена на роботу з грантовими коштами та кредитними ресурсами. Також є питання політичної волі.
- Таке враження, що настворювали різноманітних структур, а результату немає.
- Результату й не може бути, якщо розмазувати фінансовий ресурс таким тонким шаром. Треба концентрувати зусилля на пріоритетах: поки не зробили індустріальний парк – не переходимо до наступного кроку. Аеропорт – теж великий пріоритет й насправді там на першу чергу робіт потрібно 6 мільйонів доларів, навіть співфінансуванням обласної й міської ради та найближчих ОТГ частину робіт можна зробити. І ще в мене є питання: чому в 2015 році в міському бюджеті Житомира заклали 15 мільйонів на підключення комунікацій до індустріального парку, але їх не підключили, і куди тоді витратили ці гроші? Проїли?
- А щодо сонячної електростанції, яку міська влада збиралася разом з інвесторами побутувати в районі Глибочиці?
- Там також проєкт «помер», в тому числі з юридичних причин: Мінфін відмовився надавати державну гарантію по цьому проєкту, тому що земельна ділянка знаходиться за межами міста, на території Глибочицької ОТГ. Хоча там трохи дивна ситуація: Оксана Маркарова як в.о. міністра фінансів в 2018 році таку гарантію підписала, а її заступник в 2019 році відмовився підписувати таку гарантію. І цей проєкт вже втрачений: уряд Словенії гроші забрав, і грантові, і кредитні. Тому ще раз наголошую – на першому місці має бути реальний менеджмент, а не так, як ми виступаємо прохачами: дайте нам гроші на індустріальні парки не в четвертому кварталі, а в другому. А департамент фінансів відповідає, що не має можливості перекинути нам 200 тисяч, і тут же на тендерах ми бачимо, як виграють фірми з найдорожчими ціновими пропозиціями. Тобто, щось тут логічно не складається.
- Є вже плани щодо роботи після завершення контракту на посаді керівника «Агенції регіонального розвитку Житомирської області»?
- Поки що є плани повернутися до свого бізнесу (аутсорсинговий центр – авт.), який потребує певної уваги, тим більше, що зараз криза і треба сфокусуватися на потребах клієнтів. Але, я думаю, що зараз будуть й інші можливості, насамперед – на загальнодержавному рівні. Наприклад, є Офіси реформ, де так само є потреба в моїх послугах. Зараз я живу в полі можливостей і їх розглядаю.
- Вашу кандидатуру дійсно розглядали на посаду заступника голови ОДА перед призначенням Віталія Бунечка?
- Так, я пройшов співбесіду і маю інформацію, що мене на цю посаду погодили, але нинішній голова ОДА мою кандидатуру на затвердження Кабміну не подав. Це його право і його вибір, він формує команду і несе відповідальність за результат.
Тамара Коваль, редактор Житомир.info
(всі фото з Facebook Артема Сачука)
