Вже майже два місяці в Житомирському об’єднаному міському військовому комісаріаті новий керівник – підполковник Олександр Варивода. До цього він пів року був військовим комісаром в Пулинському районі, пів року – військовим комісаром Андрушівського району, а перед цим працював у Черняхівському районі заступником військового комісару з територіальної оборони. Олександр Варивода має 24 роки вислуги, закінчив в 2001 році Житомирський військовий інститут радіоелектроніки, служив в штабі 8-го армійського корпусу, в штабі оперативного командування «Північ», де до переходу на службу в військкомат був старшим офіцером відділу протиповітряної оборони. З 2014 року брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Новий військком сам родом з Житомирщини – народився 8 липня 1979 року в селі Бабушки Чуднівського району. Зараз проживає у Житомирі, родина виховує доньку, яка народилася 5 вересня 2014 року. Чим відрізняється робота військового комісара в районі та в обласному центрі, як проходить призов в умовах карантину, чи збільшилась кількість контрактників – відповіді на ці питання читайте в інтерв’ю Житомир.info з Олександром Вариводою.
- Чи відрізняється робота в районному комісаріаті та в Житомирському міському?
- Різниця дуже принципова, найперше – в обсягах роботи, які виконує міський військовий комісаріат, бо це робота з людьми, а військовозобов’язаних, юнаків призовного віку, осіб офіцерського складу тут в десятки разів більше. І навантаження на особовий склад значно більше. Тут працюють люди, які дійсно знають свою роботу, бо якщо недостатньо знань, то з таким об’ємом роботи ти просто не зможеш впоратися. Будь-яка людина, яка прийшла в військовий комісаріат, повинна отримати вичерпні відповіді на свої запитання, і в нас зараз прийом кожен день, а не так, як раніше, коли були визначені прийомні дні. Але намагаємося, щоб люди приходили до обіду, бо в нас ще є своя внутрішня робота, треба відпрацьовувати документи. І основний напрямок роботи створених на базі військкоматів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки – надання якісної та кваліфікованої допомоги з будь-яких питань. Зараз ми розробили план щодо переформатування роботи нашого військового комісаріату, це, звісно, потребує певних коштів, не великих, але дозволить змінити порядок прийому громадян, зробити його швидшим. Тобто основне завдання – зменшення черг.
- Щоб працювати швидше й зменшити черги плануєте надавати роз’яснення онлайн?
- Онлайн поки що не буде, бо в нас певна інформація є з позначкою «для службового користування», також є особисті дані. І консультацію людині ми можемо надати лише тоді, коли бачимо її особову справу. Буває, що до мене телефонують, щось питають, то я кажу: краще прийдіть, бо ви кажете одне, а в особовій справі ми можемо бачити інше.
- Можна сказати, що область виконує план по призову за рахунок Житомира, чи більше призовників все ж дають райони?
- Не можна так сказати, бо завдання по кількості призовників поставлене області, і все залежить від призовного ресурсу, від кількості людей, які стоять на обліку. Зрозуміло, що в Житомирі він в рази більший, ніж в районах, і мені поставлене зараз завдання збільшити кількість призовників саме з Житомира і з Житомирського району, бо якщо ресурс більший, то й призовників має бути більше, це справедливо.
- Як ви плануєте збільшити кількість призовників у Житомирі? За допомогою поліції?
- Боже збав, не треба допомога поліції, будемо спілкуватися, проводити широку інформаційну роботу. На жаль, багато хто просто чекає повістку, хоча в постанові Кабінету міністрів написано, що кожен призовник з моменту оголошення призову повинен впродовж 10 днів з’явитися у військкомат, навіть якщо повістки немає. Зрозуміло, що зміна звичного життя трохи лякає, ну і армія – це армія, це серйозно. Одне діло, коли юнак вчився в школі чи технікумі, жив з батьками, а тут він вже один, сам повинен приймати рішення. Вже стільки років пройшло, а я досі пам’ятаю, як 1 липня 1996 року перший раз переступив поріг казарми Житомирського військового інституту. І це відчуття того, що ти вже сам маєш жити, спілкуватися з хлопцями, яких у мене в групі було 26 чоловік, й на перших порах було трохи важко, бо інтереси різні, але ми п’ять років прожили разом. У мене начальником курсу був полковник Назаренко Юрій Іванович, зараз він полковник запасу, ще був полковник Хабчук Юрій Олексійович, і я згадую як вони нас, молодих хлопців формували, виховували, за що я їм дуже вдячний. І повірте, й сьогодні в армії кожен офіцер так по-батьківськи відноситься до своїх підлеглих, до солдатів строкової служби, намагається передати їм найкращі якості, виховати їх, як справжніх чоловіків.
- Хочу вам повірити, але, на жаль, знаю різні приклади, не лише позитивні.
- Скрізь є різні приклади, але якщо я зараз зустріну солдатів, які служили зі мною, то ми нормально поспілкуємося і згадаємо службу нормальними словами, посміхнемося. А маленькі негаразди.. Ну так кожен з нас може допускати певні помилки, головне їх визнавати, виправляти й рухатися вперед.
- Після початку жорсткого карантину, коли офіційно перенесли призов, військкомат не працював?
- Я вам скажу відверто, що якби військкомат повністю закрився, то, мабуть, його б взяли штурмом. Ми спочатку намагалися обмежити робот, працювати лише кілька днів на тиждень, але люди почали дзвонити в різні інстанції, бо вони приїхали в військкомат і хочуть вирішити своє питання. Так, під час карантину людей було дуже мало, але ми працювали: з дотриманням дистанції, запускали по одному, у засобах захисту, були дезінфектори. Й зараз працюємо з дотриманням карантинних заходів: заходять лише в масках, постійно проводимо обробку хлорними розчинами.
- Щодо дистанції, то я бачила, що не всі ваші відвідувачі її дотримуються: на першому поверсі хлопці-призовники дуже щільно стоять.
- Хлопці в армії ще не служили і з ними тяжко працювати, хоча ми й намагаємося проводити певну роботу. Або буває, що приходить призовник з батьками, черговий просить, щоб вони залишалися на вулиці й заходив лише призовник, але замість однієї людини заходять три. А буває «група підтримки» й більше трьох осіб.
- Немає проблем з проходженням медкомісії, здачею аналізів? Бо ж поліклініки зараз ще не працюють.
- Для нас все працює, медичну комісію всі проходять в повному об’ємі. 16 червня ми вже відправили першу команду призовників, 17 червня – другу, 18 червня – третю, процес іде. І так само в районах. Ми не маємо право недообстеженого юнака відправити служити, все проходить згідно з наказом.
- Чи збільшилась кількість бажаючих піти на контрактну службу у зв’язку з карантином? Можливо, люди, які втратили роботу, хочуть в армії знайти заробіток?
- Зараз ми вже нарешті 24 і 26 червня будемо відправляти бажаючих в навчальні центри, бо до цього вони не приймали людей і ми могли відправляти тільки напряму в ті військові частини, які були визначені, як першочергові. Тому кількість людей, яких ми відправляли на контракт, трохи зменшилась, а ті, хто хотів потрапити в певну частину, які не були у нас пріоритетні, чекали, поки знімуть обмеження і ми зможемо відправляти в навчальні центри.
- У строковиків і майбутніх контрактників ви не вимагаєте результати тестів на коронавірус?
- В нас були рекомендації за сприяння органів місцевої влади вирішити питання щодо обов’язкового тестування на коронавірус. Але поки що забезпечити це ми не можемо: у військового комісаріату немає такого ресурсу, а місцева влада поки цього не робить, хоча ми листи писали, зверталися до них. Але зараз юнаки, які йдуть на контракт чи на строкову службу, проходять двотижневу ізоляцію. Визначені певні місяця, які під це обладнані.
- Тобто строковики, яких ви почали відправляти на службу, відразу на два тижні потрапляють на карантин?
- Тільки так. В Збройних силах є накази і ми навчені їх виконувати. Колись курсантом мене вчили виконувати накази, і я вам скажу, що підпорядковуватися – це не так і просто.
- Щодо контрактної служби – які зараз терміни, які умови, грошове забезпечення?
- Військовозобов’язані рядового та сержантського складу зараз можуть підписати контракт мінімум на 3 роки, але якщо людина вже служила, то можна від 1 року. У офіцерів перший контракт – на 5 років, а потім можна від 1 року й до 10 років. Я, наприклад, підписав контракт на 4 роки. Щодо фінансового забезпечення, то існує така база в 10 тис. 200 гривень, у ДШВ та ССО вона більша, а далі надбавки залежать від посади, від підготовки, від бажання. Крім того, коли контрактник йде у відпустку, то він отримує «оздоровчі» - дві зарплати. Також на сьогодні вже вирішене питання житла: для контрактників побудовані гуртожитки, вони всім обладнані, місця там є. Якщо ж частина не забезпечує житлом військовослужбовця за контрактом, то є компенсація за піднайом житла. І якщо раніше, щоб отримати цю компенсацію, потрібно було стояти в черзі, то зараз вже черги немає, треба просто подати рапорт та невелику кількість документів, щоб не було зловживань. Комісія частини здійснює перевірку щодо забезпечення військовослужбовця житлом і йому виплачуються кошти за піднайом житла. Наприклад, в Житомирі для одного члена сім’ї це – 2 тисячі 850 гривень, в районі, наприклад в Черняхові – 1 тисяча 850 гривень. Якщо є сім’я, двоє й більше дітей, то виплата значно збільшується. Крім того, Збройні сили надають можливість бажаючим стати професійними військовослужбовцями: розроблений широкий спектр підготовки, було б тільки бажання. І це бажання ще й спонукається грошовим забезпеченням: після проходження навчання й отримання сертифікату на певну спеціальність виплати збільшуються. Зараз дуже велика увага цьому приділяється, можна довго розказувати.
- Можна назвати контрактну службу однією з самих стабільних робіт зараз в Україні?
- Я часто їжджу по школах, займаюся військово-патріотичним вихованням, спілкуюся з хлопцями і намагаюся їх на особистому прикладі переконати, що Збройні сили – це один з небагатьох інститутів, де існує справжня дружба, виконання певних законів, соціальний захист. Наприклад, якщо людина захворіла, то вона забезпечується комплексним безкоштовним лікуванням. І командир живе зі своїми підлеглими, піклується про них, бо якщо підрозділ живе як один організм, як єдине ціле, то це дає успішне виконання поставлених завдань. Я можу привести приклад однієї з кращих бригад оперативного командування «Північ» - 58-ї мотопіхотної бригади, новосформованої, там командиром був Михайло Васильович Драпатий, герой «Ізваринського котла», це був справжній командир, за яким люди дійсно йшли. Так ось в зенітному дивізіоні цієї бригади «аватарів» не було.
- Важко в це повірити. В якому році не було?
- У 2016 році не було. І був престиж служби в зенітному дивізіоні, бо люди хочуть нормально служити, спілкуватися, бачити біля себе нормальних людей, бо ти з ними разом живеш. Там, де хороший командир, і колектив буде нормальний, здоровий, і він зробить так, що люди, які «мішають» нормально жити і служити, просто підуть. Взагалі ППО називають інтелігенцією Сухопутних військ, і протиповітряна оборона, зенітно-ракетні комплекси потребують певної підготовки, пов’язаної з радіоелектронікою. І хочу сказати, що я з повагою ставлюся до людей, які були у перших хвилях мобілізації, 2014-2015 роки: вони задавали правильні питання, вони були щирі й багато чого гарного принесли в Збройні сили. І те, що ми зараз маємо – це теж їхня заслуга. Я щиро їм вдячний.
Тамара Коваль, редактор Житомир.info
