Житомирянка Анастасія Коханчук виборола золото на Спартанському Чемпіонаті світу з бігу з перешкодами та додатково посіла друге місце серед усіх жінок. Дівчина подолала дистанцію у 21 км з 30 перешкодами у пустелі Ліван в Об'єднаних Арабських Еміратах. Про перешкоди на своїй дистанції, як це залишитися без води у пустелі та чому за добу до вильоту участь в змаганнях опинилася під загрозою – Анастасія Коханчук в інтерв'ю для Житомир.info.
Розкажіть, що це був за чемпіонат, які перешкоди були включені у забіг?
Це перенести, наприклад, бетонну кульку вагою в 20-30 кг, перенести якийсь мішок під гірку, і він ще більше загружає в пісок, різні рукоходи і їх комбінації, перелізти стінки в 1,5 — 2 м. І при цьому, якщо ти впав з перешкоди, треба зробити 30 бурпі (тяга присідання з додатковою стійкою між повторами, – ред.) на камеру, і якщо десь неправильно виконати цю вправу, може «прилетіти» штраф, вони це все відслідковують.
Ви пробігли 21 км, за який час подолали дистанцію?
Навіть на годиннику в мене було 22 км. Я вже бігла і думала, що вже подолала 22 км, а я ще не бачу фініш. Це взагалі Чемпіонат світу по 21 км. 4 години 48 хв я пробула в пустині.
Що було найважче під час забігу?
Найважче — сам пісок. Перешкоди було легко пройти, а от сам пісок, бархани (нанесений вітром піщаний горб в пустелі, – ред.), це просто нереально. Був відрізок, де мені не вистачило води. Ми біжимо, і ще беремо з собою воду, і я її випила, мені не вистачило води. Був відрізок, де в мене просто перепліталися ноги, в думках був фільм про пустелю, де йдуть по останню краплю води, вони її випивають, йдуть, і дивляться, де той оазис, а я шукала пункт гідратації, і думала де він. Саме цей період був для мене важким. Був ще такий бархан, під який ми просто лізли руками та ногами. Коли проповзаєш 1,5 м, сідаєш на той гарячий пісок, серце вилітає, ти дивишся, а поряд фініш, а це тільки середина дистанції, і думаєш: може зійти? може воно того не варте? Але та медаль, воно того варта, бо якщо б я зійшла, я розуміла, що медалі не буде.
Хто був головним вашим суперником?
Спочатку я була лідером, бігла завжди першою, до 7 км, а потім мене десь там виключило, я вже чекала, коли з'явиться, як кажуть, те друге дихання. Мене вже чимало дівчат обігнало, я подумала, що сенсу старатися немає, але десь на 15 км відкрилося те друге дихання, і я потихеньку всіх обігнала. Прибігла друга, я знала, що я друга, але не знала чи я виграла. І все таки у своїй категорії стала першою.
Які були ваші перші думки та емоції після фінішу?
Я спочатку навіть розмовляти не могла. Там вже чекали хлопці, які перші прибігли, дівчат не було, я була одна з України. Вони щось питали в мене і вітали, а я просто не могла розмовляти, кивала головою, показувала пальцем, я все розуміла, але говорити не могла. Потім дізналася, що перша, відреагувала спокійно, взагалі не розуміла, але потім вже йшла, дивлюся на цей бархан, як поряд одна люди біжать на нього, а інші вже збігають на фініш, і я почала плакати. Хлопці йдуть, а я ридаю, ці сльози течуть, а я дивлюся назад і думаю, як я це все пережила. Я не мала взагалі сюди їхати, і я від цього плакала, я не плакала від радості, що я стала чемпіонкою світу, я взагалі не розуміла цього. Тільки коли вже прилетіла в Україну, в Житомир, коли почала зустрічати багатьох людей, тільки тоді я почала розуміти, що я дійсно чемпіонка.
Як реагували ваші друзі та близькі?
Взагалі, колись як мені запропонували поїхати в Абу-Дабі на Чемпіонат світу по піску побігати, я казала: «Ви що здуріли, який пісок?». В нас були змагання влітку в Одесі, я відмовилася від них їхати через спеку, я відмовилася, а тут мала бути ще більша спека і пісок, я сказала, що не поїду. Тим паче у нас мав бути Чемпіонат світу в Греції, там ми повинні були пробігти за два дні 50 км, через ковід його відмінили. І тоді я подумала, що треба цей змагальний рік десь закрити, і я погодилася. Люди спочатку не розуміли куди я їду,і я спочатку теж. А потім, коли вже побачила фото ближче до старту, що мене чекає і я подумала: «О, Боже».
Чи не було думок покинути все це і поїхати додому, поки ще все не почалося?
Були. В середу був виліт, а у понеділок ввечері в мене були такі думки. Трохи в мене не виходило і я казала, що я вже не поїду, і у вівторок зранку я прокинулася з думкою, що не поїду. Мені о 10 здавати тест на ковід, а я думала чи мені воно взагалі потрібно, вийде в мене чи ні. Вирішила ,що здам тест, а там, як вийде.
Чи правда, що за добу до вильоту виникли проблеми, і ви могли не поїхати на ці змагання, що сталося?
Трішки підвели мене люди, я в понеділок про це дізналась фінансово в мене не виходило, і я подумала, що я їду туди не на відпочинок, їду туди страждати, чи потрібно воно мені взагалі. Але ці думки, коли щось всередині підказує, що воно мені треба, що можливо такого шансу більше не буде, а з іншого боку думки про те, що може б краще на відпочинок поїхати. Але все таки поїхала, мені допомогли люди, я яким я дуже вдячна, тому це і їх медаль. Тому, що за реєстрацію ми також платимо. Я звернулася до Вадим Лиски (Житомирський картонний комбінат) і він мені подарував реєстрацію на чей Чемпіонат світу.
На скільки дороговартісна участь в таких змагання?
Найдорожче - це реєстрація, вона коштувала 300 доларів, а так може така поїздка бути 800-1000 доларів. Здається, що це не так затратно все так мало, але ті самі тести, одяг, все це недешево.
Як готувалася до змагань, чи є в Житомирі підходяще місце для тренувань та до яких змагань далі готуватиметься Анастасія Коханчук, детальніше дивіться у відео:
Як повідомляв Спортивний Житомир, житомирянка Анастасія Коханчук виборола золото на Чемпіонаті світу з бігу з перешкодами.
Каріна Цимбалюк, журналістка Житомир.info
