Житомирський коваль Василь Назаров, який у мирному житті робив обладунки для лицарського спорту та займався школою фехтування і контактного бою, з початком війни почав безкоштовно робити бронежилети для територіальної оборони та "їжаки".
– Як ви почали робити бронежилети для ТрО?
– Я мобілізований, рядовий. Отримав військовий квиток. Пробув у воєнкоматі 2 дні, сказали поки йти додому, бо не маю ніякого досвіду. Але я хотів бути потрібним. Спочатку почав робити "їжаки". В перший день зробив 74 "їжаки", спалив шию іскрою від болгарки (сміється, - ред). Зробив їх штук 100, а тоді подумав "Я роблю обладунки для сучасного лицарського спорту. Є матеріал, є можливість загартувати сталь. Можу ж зробити "броніки". До того, ж мене почали питати, чи можу я зробити "бронік". Я експерт в обладунках для спорту. Але теоретичні знання у мене є, тож взяв і зробив.
– Ви говорите, що ці жилети лише для територіальної оборони. Чому так? Який у них клас захисту?
– Я попереджав, що такі жилети - тільки для ТрО, на передову вони не підходять, бо не проводилися їх випробування і робилися вони не з титану, а зі сталі. По класу захисту - звісно, від прямого попадання з 10-20 метрів вони не захистять. Але основна проблема, як сказали військові, це осколки. І від них такі жилети захистити можуть.
– Які матеріали ви використовували в роботі? Як придумали конструкцію?
– Робив я "броніки" з лігірованої сталі високого класу 30хгса. Робив їх як такий "бутерброд" з 2-3 шарів. Ця сталь не проста, я гартував її у муфельній печі. Хоч сталюка і не товста, проте вона гартована і міцніша за сиру. Також використовував шкіру. У мене не було можливості пошити чохли, щоб зробити плитоноски, тому я зробив так, як роблю у своїй роботі - просто на ременях. Два ремені, які з'єднують дві пластини і бокові, які регулюють. Просто, дешево і сердито. Саму конструкцію розробив виходячи з креслень в інтернеті, власного досвіду та оптимізації процесу роботи.
– Скільки "броніків" ви зробили?
– Зробив поки 10 жилетів. Скільки вистачило матеріалу. Зараз сталь закінчилася і немає де замовити. Проблема, що основні потужності експорту матеріалів - східні регіони. Зараз моя майстерня переживатиме не кращі часи через це. Наприклад, шкіру я замовляв у Маріуполі, і товариша мого вже, може, і серед живих немає. Зараз пробиваю металобази в інших регіонах. В Житомирі таку сталюку нема де замовити, вона тут не ходова.
Зараз працюю на іноземного клієнта, бо можу залучити гроші, щоб віддати їх волонтерам та підтримати нашу економіку. Також чекаю на матеріали, щоб робити буржуйки. Але не знаю, чи вони довго ще будуть актуальні, бо коли наші підуть в наступ, то таких запитів не буде.
– Якщо вдасться зараз знайти матеріали, чи робитимете ще "броніки"?
– Чесно - не знаю. Тут двояка ситуація. Є ТРО, які потребують. З іншого боку, може, доцільніше зараз витратити час на заробляння коштів, які потім можна віддати волонтерам на закупівлю бронежилетів на передову.
– Чому ви відмовляєтеся робити з ресор?
– Моя особиста думка, що робити з ресор - марнування сил, бо при тестуванні жилетів з 5 проходять тільки 2-3. Тобто, багато сили і часу марнується впусту.
– Чи знаєте, де зараз ваші бронежилети та хто в них?
– Частину людей знаю, віддав особисто. А частину віддав волонтерам. Проте жилети ексклюзивні, тож якщо побачу - точно знатиму, що це мої.
Розмову вела Анна Максимова, фотокореспондентка Житомир.info
