«Наші котики» – неполіткоректний комедійний фільм про бійців АТО. Події фільму розгортаються у 2014 році на початку війни, за основу взяли реальні розповіді бійців.
Кінострічку житомиряни можуть подивитись у вільному доступі на Ютуб, а також 27 серпня в рамках кінопроєкту для молоді «31» «Наші котики» покажуть у Житомирі в таємному місці, де буде організована зустріч з акторами фільму. Детальніше тут.
Один з головних акторів Дмитро Тубольцев розповів в інтерв'ю Житомир.info, як потрапив на фронт, отримав пропозицію зіграти у фільмі та про плани на майбутнє.
Як ви вирішили стати добровольцем?
Війна вже йшла, і я в новинах побачив, що в один день загинуло одразу три 18-річних хлопці, які пішли на війну і в перший день загинули. Я сиджу і думаю: мені 35 років, вже життя побачив, а вони, можливо, навіть жінку не пізнали й вже загинули. Цього ж дня у Фейсбуці побачив, як мій друг Андрій Шараськін, з яким ми жили в одній кімнаті, тоді він вже був командиром «Правого сектору», правою рукою Яроша, і він закликав долучатися до них, їм не вистачає сил. Одразу зателефонував йому і майже через дві доби був на місці.
Як вам запропонували зіграти у фільмі «Наші котики»?
Володимир (ред. режисер фільму Володимир Тихий) каже: почитай сценарій, надіслав тобі. Я прочитав і сказав – це ж про мене. Він сказав, що з мене і писав. Тільки там сюжет змінений на 50%, але вся лінія мого персонажа – це все, що було в моєму житті. Там і звати мене Дмитро, тільки псевдо інше, бо на фронті мене як «Тубілець» всі знають, а там я був «Літо». Чому на фронті всі люблять цей фільм? Тому що вони бачать себе там, бачать відомі ситуації, їм це близько, тому що так воно і є.
Фільм комедійний, але чи може війна бути комедійною?
Я скажу двояко. Точно знаю, що наші козаки ходили у бій з веселими піснями, вони висміювали навіть свою смерть. Легко йшли у бій з литаврами, всі пісні веселі, тому що живеш один раз, і треба себе випробувати. З іншого боку, у війні нічого цікавого немає. Війна – це пекло на землі. Але, з іншого боку, ти маєш контрастувати якось, щоб самого себе врівноважити, ти маєш постійно себе підтримувати. Найближчі побратими – це ті, які найбільш комедійні, які постійно тебе ловлять, навіть в бою ми інколи жартуємо. Як у нас на фронті кажуть: пішов ти …, це комплімент.
У вас є улюблена сцена у фільмі ?
Там, де я вбиваю путіна. В житті я дуже хотів би особисто його вбити, я розумію, що цього не буде, але у мене є дуже великі плани на його могилу. Знімалась, дуже ретельно. Ми виділили на неї цілий день. Приїхали всі продюсери: Уляна Супрун, Марко Супрун, Ігор Савиченко – всі приїхали. Всі стояли з телефонами і знімали, дуже обережно, акуратно, була така тиша в павільйоні, коли я казав: Бог простить. Я кайфував, коли вбивав путіна, і казав: давай ще раз знімемо, давай ще раз знімемо.
Що плануєте робити на військовому та творчому фронті?
Я знав, що це буде довго. Навіть впевнений: коли путін помре, однаково система буде працювати так, що ми будемо якийсь час воювати ще після смерті путіна. На фронті ще у 2014-2015 заробив інсулінову залежність. Полікуюсь – і одразу повертаюся. Вже домовився, мене чекають. Забираю двох побратимів, які перевірені, точно знаю, що поки йду вперед, моя спина прикрита. Про війну буде, буде жорстко. Бо, розумієте, зараз треба або не знімати про війну, або знімати так, щоб перебити те, що є. Зараз народ настільки настраждався, тому, крім гумору, нічим нікого не здивуєш.
Валерія Володіна, журналістка сайту Житомир.info.
