З обличчя пані Ірини не сходить посмішка. ЇЇ син, захисник «Азовсталі» Дмитро Козацький, на позивний «Орест», звільнений з російського полону. Довгоочікувана звістка про те, що син вже в Україні застала жінку на роботі, у поїзді.
«Я була на роботі, в рейсі ще, але ми їхали в Київ здавати зміну. За пів години мене чомусь почало трусити і я кажу: Боженьки, хоч якусь звісточку, я так давно його не чула. Я не знала де він, але потім я себе опанувала і тут дзвінок пізно увечері. Підіймаю слухавку, якийсь чоловічий голос каже: доброго вечора, я знаю, що у вас скоро день народження. А я запитую: з ким я розмовляю. І я чую, і розумію, що це Діма – мій син. Я цього не очікувала. Почала запитувати: «Діма! Діма, де ти синок, як ти? Він: «Я в Україні, я звільнений». У мене ступор був від щастя. Я почала кричати, що люблю його, а він мені став казати, що любить нас і я потім розплакалась від щастя», - розповідає мама Дмитра Козацького Ірина Юрченко.
Мама «Ореста» зізнається: до останнього не могла повірити у те, що це правда, допоки не побачила свого Діму.
«Приїхали, нам дали дозвіл зустрітися, обійнятися, постояти, помовчати, поплакати. Діма перший час, перші пів години був такий десь там. Але потім він, як побачив нас, почав говорити, говорити, бо їм чотири місяці забороняли спілкуватись взагалі, повинна була бути тиша».
Крізь пекельні бої за Маріуполь, життя на межі зі смертю та чотири місяці полону Дмитро Козацький зміг зберегти у собі віру та любов. Чого варті квіти, які Дмитро «Орест» зумів відшукати для зустрічі з мамою та сестрою Дашою.
«Він як побачив мене, сестричку, він як завжди прийшов з квітами. Я в такому була захваті. Діма не змінився, Діма залишився Дімою», - каже Ірина.
Втім, син дуже схуд. Достеменно про стан здоров’я можна буде говорити після повного лікарського обстеження, який Дмитро проходить разом з іншими звільненими з полону.
«Він схуд у два рази. Плечі, ручечки, я розумію в яких умовах вони були, як це було психологічно і фізично важко. Зараз їх перевіряють лікарі. Зараз вони повністю проходять обстеження, потім буде лікування, реабілітація, психологічна допомога», - розповідає Ірина Юрченко.
Мама Дмитра «Ореста» нині згадує, що не зламатися від новин, звістки про полон, трагедії в Оленівці їй допомогла віра і молитва. А ще – фотокартка сина з «Азовсталі», з якою у хвилини відчаю говорила, ніби на сповіді.
«Ось ця фотографія була завжди зі мною. Я тут написала псалом 90, я його постійно читала - це така молитва оберіг. Коли мені ставало так тяжко, я дивилась на цю усмішку і відчувала, що йому там дуже боляче, а ти мені посміхаєшся і вона мене так заряджала ця фотографія. Вона завжди їздила зі мною».
І найголовніше – Ірина робила усе можливе, аби про захисників Маріуполя пам’ятали і говорили.
«Страх невизначеності, не знала, що робити, кричати, щоб усі, хто можуть, допомогли, світова спільнота. Потім ми об’єднувалися з жінками, матерями, дітьми. Проводили акції підтримки азовстальців, бо тоді на Азовсталі вже було пекельно – ні води, ні ліків, усе було розбомблене. Ми об’єднувалися, робили виставки, надавали розголос, збирали брифінги, нам влада допомагала, ми кричали на весь світ. Знаєте, деякі кажуть: ой, робите інтерв’ю, вам немає чого робити. Це те, що я могла робити. Я могла робити розголос, я могла кричати на весь світ і не давати забувати про це. Хтось на фронті зі зброєю, хтось в медицині допомагають, лікують, спасають, рятують, хтось їжею допомагає, а я так це могла робити», - зізнається мама Дмитра Козацького.
У містах України і далеко за її межами, досі продовжують влаштовувати виставки світлин Дмитра Козацького, зроблених на Азовсталі та організовують акції в підтримку полонених азовців. А в рідному Малині чекають на повернення свого героя, додому. Рідні навіть знають, що готувати, аби вгодити своєму Дімі.
«Синочок дуже хоче пасочок і хрещена його не забарилася. Вона вже вчора і сьогодні пече паски, дізнається куди можна їх переслати чи перевезти і ми обов’язково їх туди передамо. Це обов’язково. А Діма хоче, щоб ми зібралися усі, як раніше, в залі за великим столом з друзями, ріднею, і 21 вересня відтепер стане святом сім’ї», - говорить Ірина Юрченко.
Дочекавшись свого сина з полону пані Ірина планує і надалі тримати інформаційний фронт та кричати про допомогу полоненим, які знаходяться у російському полоні. Позаяк, кожного з них вдома чекають батьки, дружини, діти, як вона колись свого «Ореста»
«Я хочу, щоб ні одна мама, ні одна родина не зневірювалися, не опускали рук. Ми не ті, ми українці, ми маємо триматися, і моя боротьба не закінчилась. За день-два я оговтаюсь від свого щастя і буду теж з іншими боротися до останнього полоненого звільненого і до нашої перемоги. Разом до перемоги», - каже мама звільненого з полону бійця.
Нагадаємо, 21 вересня 2022 року з російського полону звільнили 215 захисників України, серед яких – азовець із Житомирської області Дмитро Козацький.
