Складний 2022 рік, десять місяців повномасштабної війни. Як за цей час змінився Житомир, що вдалося зробити для міста і чи є амбітні плани на наступний рік, чи варто позбавляти мандатів депутатів від ОПЗЖ, чому місцева влада не робить різких заяв про московську церкву, як міська рада може вплинути на підвищення тарифів водоканалу і чи вимикають меру світло – про це та багато іншого в інтерв’ю Житомир.info розповів мер Житомира Сергій Сухомлин.
- Як змінився Житомир за десять місяців? Пам’ятаєте, яким він був наприкінці лютого – зляканим, розгубленим, зібраним?
- Зляканим і розгубленим він був у перший день, в людей був шок, та і в мене особисто теж від того, що Росія зважилася на таке широкомасштабне вторгнення. Я був впевнений, що на цю авантюру вони не підуть, бо просто не вистачить сил, ми бачили, які там угрупування. Я думаю, сподівання було на те, що ми швидко «піднімемо лапки», здамося, президент втече з країни, і вони за день-два зайдуть в Київ. Але вони пішли на цю авантюру, і перший день – це був дійсно справжній шок, а на другий день вже було зовсім по-іншому, Житомир просто вразив: величезні черги у військкомати, черги на здачу крові. І коли потім спілкувався з командирами військових частин, то вони казали, що самі були вражені, коли після обіду (25 лютого), з’явилися якісь люди, приїхали автобуси, техніка, почали мішки привозити, укріплювати навколо частини. Навіть військові були вражені тим, що зробив Житомир в перші дні. Житомир змінився, він став трошки іншим, бо завжди Житомир був таким трохи провінційним містом, тихим, спокійним, але коли літають над головою літаки і скидають бомби – це зовсім інші враження від міста.
- Яким зараз став Житомир?
- З одного боку, він став більш раціональним, а з іншого – тут завжди було багато «диванних експертів», які один одного критикували, громадські організації між собою сварилися, але перші дні, перші місяці війни це абсолютно змінили. Люди відкинули всю цю «шелуху», об’єдналися навколо перемоги. Житомир став набагато дорослішим.
- Скільки місту зараз років, якщо в людському вимірі?
- Десь на 30-35 вже точно тягне (сміється).
Сергій Сухомлин на брифінгу 24 лютого 2022 року
- З приводу допомоги: з’явилося багато нових волонтерських організацій, нових волонтерів, в деяких випадках це сьогоднішнє волонтерство – як відкуп за минулі «гріхи».
- І такі є, в кожного своє життя. Для мене особисто важливо, де людина була ці перші декілька тижнів війни, коли було найважче. Індульгенція – це коли ти прийшов, за гроші купив документ і все, а тут люди ризикували, вкладали сили, енергію – це трохи інше. Можливо, вони потім повернуться до свого звичайного способу життя, але дуже багато людей, від яких ти цього не очікував, проявилися в ці перші дні. Дуже багато сильних людей зламалися в цей час, це теж зрозуміло.
- Кажете, що важливо – хто де був, тому вас так чіпляло, що деякі депутати виїхали за межі області чи з України, і ви робили публічні заяви про це?
- Так, мене це чіпляло, бо те найважливіше, що зробив президент – він не втік, залишився в Києві. І це дало впевненість і народу України, і Збройним силам. Якщо народний депутат чи депутат якоїсь місцевої ради, за якого голосували люди, втікає, то це не тільки його справа, це забирає надію у людей. І от цього не можна було допустити. У людей мала залишатися надія на те, що ми разом зможемо перемогти, це було дуже важливо. Мені деякі люди казали: навіщо ти це робиш, закінчиться війна, і потім з цим розберемося. Я їм відповідав, що не розберемося: я дуже добре пам’ятаю Майдан 2004 року, Майдан 2014 року – багато людей, які не брали в цьому участь чи були на іншому боці, стали депутатами чи громадськими діячами. Це все забувається, ми добрі люди, завжди вибачаємо.
- Щодо добрих людей – депутата Самборського теж пробачили?
- Після моєї особистої розмови з ним на початку березня він написав заяву про складання депутатських повноважень. Потім це рішення треба було проголосувати в сесійній залі, проєкт рішення пішов на розгляд комісій, і в комісіях я не побачив підтримку цього рішення: комісії за нього не голосували. А виносити рішення, яке не підтримали комісії, в сесійну залу – я намагаюся такого не робити.
- Зараз відчувається об’єднання депутатського корпусу міської ради?
- Абсолютно. І я пишаюся міською радою, бо 24 лютого депутати зібралися о 8-й годині ранку і прийняли важливі рішення, і одним з перших було рішення про припинення діяльності всіх політичних фракцій в міській раді. І це підтвердила подальша робота міської ради: за цей рік у нас було багато засідань. Якщо у деяких інших містах сесії відбуваються планово, раз на декілька місяців, то в нас рада збирається і позачергово, ніяких питань у депутатів не виникає.
- Зараз говорять про те, щоб депутатів, обраних від ОПЗЖ, позбавити депутатських мандатів. Ви підтримуєте це?
- Не вірю в реалізацію цього, бо це майже неможливо сьогодні зробити. Я за заборону ОПЗЖ, але не бачу, як в законний спосіб можна позбавити мандатів депутатів, які були обрані на виборах. Тоді потрібно проводити позачергові вибори. Якщо в Житомирській міській раді депутатів від ОПЗЖ не так багато (5 з 42 – авт.), то є ради на сході країни, де їх 50%, чи як у Миколаєві – приблизно 40%. Таке рішення може паралізувати роботу місцевих рад.
- Щодо УПЦ (МП) деякі місцеві ради в Житомирській області ухвалювали рішення-звернення – переходьте в ПЦУ або звільняйте храми, в Житомирській міській раді нічого подібного не було.
- В Житомирі такого не робили, бо це має вирішувати громада. Якщо пригадати інтерв’ю на Житомир.інфо 1 квітня цього року, то я відверто казав, що ще до війни і на початку війни були деякі церковні осередки МП, в тому числі і в Житомирській області, які, на мою думку, тісно співпрацювали з країною-агресором, були схрони зі зброєю і таке інше. За це мене потім критикували, казали, щоб я це прибрав з інтерв’ю, але що було, те було. І ось нещодавні дії Служби безпеки України, які проводили обшуки не лише в Житомирській області, фактично це підтверджують. А далі повинен працювати закон. Я за те, щоб в Україні була єдина церква, щоб церкви, які мають центри впливу не в Україні, не були заборонені, але можна використовувати досвід країн Балтії чи інших, де на діяльність цих церков є податки. Все має бути в межах закону. А діяльність священників, які співпрацюють з агресором, має каратися по закону України. У нас он судять вчительку за (проросійські) висловлювання в школі, а коли (в релігійних спорудах УПЦ) знаходять велику кількість пропагандистської ворожої літератури чи ще щось, що вказує на їх співпрацю з країною-агресором, то за це має бути суворе покарання.
- Повернемося до місцевих справ: водоканал збирається з 1 січня 2023 року підняти тарифи.
- Це пов’язано, зокрема, з тим, що деякі реагенти вже не виробляються в Україні, і їх вартість зросла в 7-10 разів, і ще багато іншого, цей тариф є економічно обґрунтованим. Рішення по водоканалах приймає НКРЕКП, але ми ще будемо з депутатами спілкуватися з цього приводу, щоб не допустити такого значного підвищення тарифів.
- Але засідання, де розглядатимуть підвищення тарифів водоканалів, буде сьогодні, 27 грудня.
- Навіть коли новий тариф буде затверджений, то ми можемо звернутися до НКРЕКП і пропонувати не піднімати тариф настільки, бо зможемо, наприклад, компенсувати за рахунок міського бюджету відсотки по кредитах Світового банку. Ми ще це будемо обговорювати з депутатами.
- Були заклики Кабміну до місцевої влади залишити тарифи на рівні 24 лютого.
- Те, що стосується міської влади, ми не піднімаємо. Міська рада встановлює лише тарифи на тепло, а для водоканалів встановлює НКРЕКП за розрахунками водоканалу щодо собівартості, які вони повинні надати.
- Зрозуміло, що цього року в Житомирі великі проєкти не реалізовувалися, капітального будівництва не було, але що вдалося зробити за рік?
- Цей рік з точки зору розвитку був провальний. Вже був проведений тендер по аеропорту, мав оголошуватися тендер на реконструкцію шляхопроводу біля вокзалу, 30% робіт було зроблено по комунікаціях індустріального парку, мали цього року завершувати, планували початок реконструкції гідропарку і ще багато іншого. Це все відкладено, бо цей рік – це рік виживання, рік допомоги Збройним силам: більше 200 млн грн з міського бюджету вже відправлено на підтримку ЗСУ, на потреби наших житомирських підрозділів, які сьогодні захищають Україну. Основна задача на сьогодні – напрацювати проєкти по відновленню України і зробити можливим їх реалізацію після закінчення війни, а деякі – і під час війни: на початку року вже будемо реалізовувати проєкти за рахунок європейських грантів, кредитів і іншого.
- Які наймасштабніші проєкти заплановані?
- До війни вже був підписаний договір з німецьким банком KFW, який давав 13 млн євро на термомодернізацію будівель в Житомирі і 6 млн євро – Запоріжжю. Запоріжжя сьогодні не може виконувати ці роботи, Кабмін розділив ці проєкти, і на наступний рік вже починається робота над проєктом термомодернізації шкіл і садочків: буде відбір консультантів, проєктування, оголошення тендерів, а самі роботи почнуться з 2024 року. Також Житомир першим підписав документи з Єврокомісією на будівництво житла для ВПО. Під цю категорію потрапляють і люди, які втратили житло внаслідок бомбардувань у Житомирі, і багато військовослужбовців – на сьогодні це 120 військовослужбовців, які не мають житла, і сім’ї яких мають статус ВПО. По цьому проєкту в наступному році планується почати будівництво на Маликова і до кінця року завершити. Разом з тим ми розуміємо, що мікрорайон Маликова перевантажений (багатоповерхівками), і ми вже запланували там будівництво дитячого садочку. Тут допомогло Міністерство регіонального розвитку: рік тому Європейський інвестиційний банк профінансував проєкт типових садочків, і нам фактично передається готовий проєкт. В минулу п’ятницю (23 грудня) я був в Мінрегіоні, ми подали заявку на фінансування будівництва цього садочку за рахунок грантових коштів Європейського інвестиційного банку. Це сума більш ніж 100 млн грн, які ми плануємо отримати в наступному році на фінансування цього закладу, будівництво відбуватиметься незалежно від того, закінчиться на той час війна чи ні.
Ще один великий проєкт, про який я особисто і депутати міської ради мріяли багато років, – це невеликий онкоцентр з сучасним обладнанням, з лінійним прискорювачем, МРТ, КТ, сучасним залом хімієтерапії. На сьогодні ми вже зробили робочий проєкт і подали заявку на фінансування цього проєкту через Європейський інвестиційний банк. Це теж грантові кошти по програмі відновлення України. Наприкінці січня наша заявка буде розглядатися комісією і якщо все нормально, то наступного року вже будемо починати будівництво цього центру.
- Скільки коштує будівництво і де буде цей онкоцентр?
- Ми плануємо його будувати на території лікарні №2, кошторисна вартість цього центру разом з обладнанням – 228 млн грн. Це сума на сьогодні, бо ми не знаємо, що буде з курсом євро чи долара в наступному році, адже велика частина обладнання і матеріалів імпортні. На початку січня ми маємо отримати державну експертизу по цьому проєкту, кінцева цифра буде після експертизи.
Ескізний проєкт майбутнього онкоцентру
- Щодо допомоги з-за кордону – яка країна найбільше допомагає?
- Найбільше допомагають польські міста. Для мене це теж було здивуванням, бо до війни Україні більше допомагали скандинавські країни – Данія, Швеція, Фінляндія, ще Німеччина, а Польща більше була спрямована на культурне співробітництво. Але в перші дні війни були дзвінки від мерів польських міст, і Польща включилася в допомогу дуже сильно, навіть маленькі міста. Равіч, Гдиня, Битом – це міста, які надають допомогу постійно.
- Рахували скільки всього тонн гуманітарної допомоги отримав Житомир?
- Цифри ці є, не можу зараз точно назвати, роботу всіх фондів декілька місяців тому перевіряли правоохоронні органи, всі звіти є. Я не скажу, що це тисячі тонн, але сотні тонн точно.
- Допомогу розподіляли ж не тільки в Житомирі?
- Ми розуміли, що є міста, яким набагато важче, тому відправляли декілька фур у Харків, в Чернігів, в Тростянець відправили 36 генераторів, бо в них після звільнення не працював водоканал, відправляли в місто Славутич, коли воно фактично знаходилося в оточенні, в Херсонську область, в Миколаїв, в багато інших українських міст.
- На початку березня ви казали, що молодших дітей відправили за кордон.
- Десь днів через 10 після початку війни свою маму з молодшими моїми дітьми, доньками Софією і Юлею, я відправив в Кишинів. Мій батько, дружина та старший син залишалися тут.
- Знаю, що зараз старший син в ЗСУ.
- Він не служив свого часу, після 24 лютого спочатку записався в ДФТР (добровольче формування територіальної оборони), і коли в нас тут на складі була зброя, яку потрібно було чистити та охороняти, він цим займався. Потім на полігоні проходив підготовку разом з нашими ДФТР. Вже після звільнення Житомирської області він підійшов і сказав: якщо я хочу бути корисним, то треба робити вибір. І пішов у військкомат, пройшов підготовку в навчальному центрі, склав присягу, підписав контракт. Після цього був під Херсоном, потім у Запорізькій області, потім знов Херсон, і кілька тижнів тому повернувся з Польщі, де вони проходили навчання з американськими інструкторами на нових типах безпілотників.
- Не відмовляли сина від контракту?
- Він доросла людина, робить сам свій вибір. Кожному з нас собі чи своїм дітям треба буде відповідати на питання – де ти був, що ти робив? Це його вибір, я пишаюся цим вибором і тільки підтримую.
- Особисте питання: коли вимикають світло чи воду, то деякі закидають, що мера це не зачіпає, він живе в приватному будинку, в нього власна свердловина, генератор...
- (сміється) Мер живе на вулиці Київській, 60, коли відключають світло, то цей район відключають одним з перших і включають один із останніх. Люди часто використовують мій телефон як довідку, жаліються: от у нас на Крошні вже вісім годин немає світла, коли вже включать. Я кажу: в мене на Київській, 60 теж немає світла. У відповідь: а, ну тоді добре.
- Що побажаєте житомирянам перед Новим роком?
- Вірити в нашу перемогу і не падати духом. Складно, але і це все минеться. І ми точно набагато сильніші, ніж Росія, бо в нас є нація, яка сформувалася. Я дуже добре пам’ятаю, як в середині січні до мене декілька разів приїжджали представники посольства США і казали, що буде широкомасштабна війна, я відповідав: якщо буде, бо будемо впиратися, будемо битися і нас точно не переможуть. І ще тоді казав, що це напевно потрібно для української нації, щоб ця війна була: ми втратимо багато тисяч справжніх українців, але якщо сьогодні подивитися на Україну, то в нас вже немає заходу, сходу, в нас немає ОПЗЖ чи БПП, є один народ, одна нація і одна країна. Тому після цього ми станемо сильнішими.
Тамара Коваль, редактор Житомир.info
