Ретро-модель Софія Голець
Бахмутянка Софія Голець живе у Житомирі 2,5 роки. Жінка з родиною переїхала сюди навесні 2022 року через повномасштабне вторгнення росії в Україну. До того Софія з родиною жила у Бахмуті, а до Житомира їх запросили однокласники її свекра. Вдома жінка працювала у міському центрі дитячої творчості, була екскурсоводом в шахтах «Артемсолі» у Соледарі, займалася творчістю, мала вінтажну костюмерну та була ретро-моделлю. У Бахмуті Софія мала велику колекцію ретро-суконь, але врятувати вдалося лише одну – ту, яку, тікаючи від війни, жінка поспіхом забрала з собою.
«Ми приїхали сюди з трьома чи чотирма сумками в руках. Дуже багато всього не брали, бо була надія, що восени ми повернемося додому. Їхали до знайомих батьків мого чоловіка, це єдині люди, які згодилися нас прийняти. Перед цим, наприкінці березня чи на початку квітня, вже почалися масовані атаки по місту. Були перші влучання по будівлях і так як у нас є старший син, тоді він у нас був один, ми ухвалили рішення, що потрібно евакуювати дитину. Тим паче, що родина брата чоловіка також вирішила виїжджати, тож у нас була колона з декількох машин. Хворі, тварини, діти, всі ми просто поїхали в нікуди. Спочатку ми доїхали до Сміли, там побули декілька днів у знайомих, потім вже самостійно поїхали «подорожувати» Україною», - розповідає Софія Голець.
Ретро-модель Софія Голець на «Житомир.info», вересень 2024 року
Коли вже родина потрапила до Житомира, то їм довелося ночувати на вокзалі, адже через те, що автобус затримався, родина Голець прибула до міста під час початку комендантської години.
«Було дуже-дуже холодно, наш син та кіт дуже мерзли, стільці були металеві і дуже холодні. Ми всі намагалися один до одного притулятися, щоб хоч трішки зігрітися. Після тієї ночі ми всі дуже похворіли. Я дуже добре пам’ятаю той квітень: всередині була пустка, ми нічого на той час не розуміли, був шквал емоцій. І якраз під час евакуації я зрозуміла, що знову вагітна, саме у дорозі ми дізнаємося, що очікуємо на другу дитину. Звісно, це ще підсилило усю ситуацію. Кілька тижнів ми прожили у селі Ліщин і потім вже ми обдумали наші дії і зараз живемо тут, у Житомирі», - каже Софія.
Софія розповідає, що під час евакуації її родина, друзі, знайомі – усі намагалися забрати з Бахмута своїх тварин.
«У брата чоловіка є кіт, в якого відмовили задні ніжки, він інвалід, але його посадили, виносили по дорозі на вулицю і навіть не думали покидати чи потім «приспати». А батьки чоловіка вивозили вівчарку –посадили в машину і везли, попри те, що місця було мало, речі всі не влазили, тварин ми не кинули. Вони поїхали з нами. Усі ми забирали найдорожче – частину нашої сім’ї, наших домашніх улюбленців», - розповідає Софія Голець.
м. Бахмут під час повномасштабного російського вторгнення
З колекції листівок «Генетичний код Бахмута»
Софія Голець, з колекції листівок «Генетичний код Бахмута»
м.Бахмут. З колекції листівок «Генетичний код Бахмута»
Родина Софії Голець жила неподалік від військової частини і пам’ятає, як туди росіяни скинули КАБ.А потім вони постійно били туди, де могли перебувати українські військові.
«Було дуже страшно, чоловік на роботі плів маскувальні сітки, а я, коли все починалося, була вдома брала на руки дитину й кота і йшла в коридор. Тому що найближче бомбосховище від нас було за кілька кварталів і я просто туди не добігла б. Тож ми вирішили їхати з Бахмута. Наші батьки до останнього не хотіли виїздити, я й досі отримую гейт, що ми поїхали без них, а вони приїхали пізніше, але нам потрібно було рятувати сина. Ми ж тоді не знали, що очікуємо на другу дитину. Не факт, що вона була б у нас, якби ми тоді залишилися там, бо через ті всі пережиті емоції могло й не скластися... Тут до нас дуже добре поставилися. Нам допомагали, готували їсти і тьотя Ліда нас опікала, адже у мене був сильний токсикоз. Ти просто лежиш, тобі не хочеться жити далі, ти не розумієш, що тобі робити. Однак питання про другу дитину навіть не стояло, ми дуже хотіли ще одного малюка», - розповідає жінка.
м. Бахмут. Фото: Іван Сидоров
Софія каже – у Житомирі отримала неймовірну підтримку місцевих жителів.
«Я дуже вдячна за таку підтримку. Житомир в цьому плані дуже класне місто, тому що на шляху нам трапилося багато гарних людей. Це була колосальна підтримка звідусіль. Я не знаю, як нас знаходили люди, але вони привозили нам все – їжу, постіль, речі першої необхідності, своє особисте. Вони казали: «Біля нас так само живуть переселенці, ми розуміємо, як це важко, а ви ще й вагітна». Ми й досі спілкуємось з цією родиною, ми й досі тримаємо зв’язок. Багато волонтерів до нас дуже добре поставилися, потім вітали з народженням малюка. Завдяки такій підтримці ми, мабуть, втрималися, зібрали всі сили, щоб продовжувати жити далі», - каже Софія.
Житомир сподобався Софії та її близьким, тож вони вирішили налагоджувати життя тут, хоча до 2022 року родина у місті жодного разу не була.
«До нас так гарно поставилися, вважайте чужі люди, а свої не допомогли. Я не знаю чи змогла б я так поставитися до людей, які приїхали з нікуди. У такій кількості і так багато людей нас підтримували. Хто добрим словом, хто – солодощами, хто чим міг. Ми приїхали до Житомира з кількома сумками літніх речей і котом. Ті літні речі мені взагалі жодного разу не знадобилися», - зауважує жінка.
Ретро-модель Софія Голець на «Житомир.info», вересень 2024 року
До повномасштабного вторгнення, з 2015 по 2020 рік, Софія Голець працювала у Бахмутському міському центрі дітей та юнацтва. Жінка була педагогом з вокальної майстерності, потім організатором культурних подій, а тоді – завідувачкою організаційно-масового відділу.
«Я проводила різноманітні заходи, писала сценарії, співпрацювала з зірками через благодійний фонд сина нашого міського голови, які організовували багато культурних подій. Наприклад, нагороджували срібними і золотими серцями медалістів і завжди на День міста та на День випускника влаштовувати дуже масштабні заходи. Першою зіркою у 2018 році був Олександр Педан, я брала у нього інтерв’ю, писала сценарій до Дня випускника. Він чудова людина, я завжди буду пишатися цим знайомством. У 2020 році ніяких заходів не проводили і я змінила вид діяльності», - зазначає вона.
м. Бахмут. Фото: Іван Сидоров
Софія розповідає, що дуже сумує за рідним Бахмутом. Жінка жила неподалік від центрального парку і любила туди ходити.
«Я дуже любила наш спів пташок, я сумую за тим запахом, який був навесні. Той запах асфальту, як цвіли і пахли плодово-ягідні дерева. Йдеш вранці на роботу, сонечко прокидається і кругом: квітучі дерева, дерева, дерева. Я там прожила 30 роківі нікуди не виїжджала. Для мене це дійсно місто мого дитинства, моєї юності. Потім, коли ми виїхали, я слідкувала за своєю квартирою, маминим, бабусиним будинком, де жили батьки мого чоловіка. Будинок батьків мого чоловіка взагалі вщент, там вирва, її видно. Там, де ми жили з мамою і бабусею, був приліт у п’ятиповерхівки, у наш п’ятий поверх, там теж така дірка, будинок горів, бачила нещодавно відео, хтось проїжджав, було видно. За весь цей час це було перше відео, коли ми побачили дім, це відео нам надіслали знайомі. Там, де ми з чоловіком жили, то там поруч підірвали під’їзд, наш стоїть, але залишилося пів будинку. Так само там були «прильоти» у сусідні дев’ятиповерхівки, там видно, що будинок горів. Я думаю, що там не можна й піднятися», - розповідає Софія.
м.Бахмут. З колекції листівок «Генетичний код Бахмута»
Чоловік Софії – архітектор, він продовжує дистанційно працювати на Бахмутську міську раду.
«Чоловік каже, що якщо все там так і залишиться до того часу, як наше місто звільнять чи буде якийсь мирний договір, то там на 85-90% нікого не пустять до міста. Тому що це дуже небезпечно, всі будинки настільки аварійні, що їх просто будуть зносити. От як вони стоять, їх будуть просто підривати і все потрібно буде відбудовувати знову, на жаль. Мабуть, не кожному треба повернутися, щоб цього не бачити, бо у людей може не витримати серце. Як наші батьки, батьки чоловіка, які все життя прожили в цьому місті, вони всі свої сили, любов, життя, садили дерева для наступних поколінь»,- каже жінка.
м.Бахмут, 27 грудня 2023 року. Фото: Libkos/AP/picture alliance
Софії – 32 роки, її чоловіку Костянтину – так само, старшому сину Єлисею – 11, а молодшому Максиму – рік і 10 місяців.
«Моя родина, мої хлопці – це найдорожче, що в мене є. Я зрозуміла, що можна все пережити. Навіть почати нове життя з трьома сумками, але якби щось трапилося з моїми дітьми, то я не знаю, як можна жити далі. Розповідаю тому що було багато історій. Люди боялися. На жаль, я знаю страшні історії. Була сім’я, вони до останнього були в дев’ятиповерхівці з дитиною. Мама, тато, їхня донька і онук. Був прямий приліт і їх там й поховали. Навіть не знайшли, вони рахуються безвісно зниклими. Дитині було менше, ніж моєму старшому сину, він був першокласник, мав йти до школи. Це була родина з єдиною донькою та єдиним онуком, вони усі загинули. Тепер все, немає таких людей, немає сім’ї. Друга історія ще страшніша. Там була мати з дорослим сином, йому було біля 20-22 років. Це знайомі нашої родини. Так само – був приліт і загинули тільки діти, а вона залишилася жива. Я не знаю, як жити далі після такого. Для мене це дві найстрашніші історії, які я знаю особисто. Так, є безліч ще страшніших історій, але тут – цих людей ми знали, в дитинстві навіть товаришували і тут їх вже немає… Я досі не можу цього відпустити», - розповідає Софія.
Мама та бабуся Софії Голець також виїхали з Бахмута. Дівчина каже, що люди до останнього сподівалися, що бойові дії зупиняться, але після одного з «прильотів» поранилася бабуся, яка не могла самостійно пересуватися. Родина вирішила виїхати з рідного міста.
«Вони швидко зібралися і виїхали разом з котом. Бабуся витримала цю дорогу і ще тут прожила, а померла у квітні 2024 року, їй було 85 років, не зважаючи на усі обставини. Вона до останнього думала, що вони зупиняться і відійдуть, вже ж таке було. У 2014 році ми кілька місяців були під окупацією, потім були вуличні бої, а потім їх вигнали. То бабуся так і вважала, що й тут так само буде. І таких людей було дуже багато. А коли вже почалися тривалі вуличні бої, то люди почали виїжджати. Та й вже не було на газу, ні світла, ні води, нічого не було взагалі», - каже Софія.
Сьогодні Софію підтримує її родина, надихають діти та її творчість. Попри всі труднощі у дівчини є плани і бажання будувати нове життя. У Житомирі у родини з’явилися нові друзі та знайомі, люди, як допомагають та підтримують.
«Зараз я в декреті, малому Максиму рік і 10 місяців, але коли я почула, що «Фонд громади Житомира» набирає охочих отримати грант для започаткування своєї справи, я вирішила взяти участь. Зараз я розумію, що саме цей вимушений переїзд допоміг мені чіткіше сформувати плани на життя. Бо зазвичай ти все щось відкладаєш, а зараз час такий, що життя може взагалі не стати. Може я й не так багато бачила, як інші, але все-таки воно спрацювало.І тому я вирішила взяти участь і виграла грант, отримала фотоапарат для розвитку власної справи. Ще в Бахмуті я починала цим займатися, я збирала колекцію вінтажних суконь, надавала в оренду сукні, дуже часто сама фотографувалася, я ретро-модель. Мені надсилають ретро-бренди свої сукні і я зараз продовжую цим займатися. Мене запрошують на зйомки і я надаю послуги костюмера-стиліста, тому що я можу скласти повністю образ, а не лише обрати сукню. Виграний фотоапарат мені допоміг, тому що я хочу далі розвиватися. Зараз я проходжу навчання в фотошколі, для цього я виграла ще один грант на розвиток власної справи від благодійної організації «Я – мама!». Адже я планую розширити спектр своїх послуг у цьому напрямку і я зможу не лише надавати послуги стиліста-костюмера, а й зможу сама активно брати активну участь. Зараз це дуже популярно і актуально, у мене вже є такий досвід – це проведення фотоднів у співпраці з фотографами і стилістами із зачісок, візажистами. Є можливість цим займатися професійно, здобути той досвід, якого мені не вистачало», - каже дівчина.
Ретро-модель Софія Голець
Про грантовий проєкт для внутрішньо переселених осіб, участь у якому брала Софія Голець, розповіли у Фонді громади Житомира. Хоча зараз ця грантова програма призупинена, але в організації кажуть, що сподіваються її відновити.
«Софія Голець брала участь у програмі підтримки підприємництва жінок-ВПО та представників місцевих громад. Цей проєкт здійснює «Фонд громади Житомира» за підтримки The Global found Глобального фонду підтримки фондів громад. Під час втілення цього проєкту ми підтримували бізнес-ідеї самозайнятих жінок і жінок-підприємець для покращення їхніх доходів та поліпшення їхнього бізнесу. Ми видавали гранти сумою біля $800 на закупівлю обладнання, тобто люди отримували гранти не коштами, а у вигляді обладнання для їхнього бізнесу. Софія Голець подала на конкурс грантів ідею фотозйомок, адже до переїзду в Житомир у Бахмуті жінка мала велику колекцію ретро-суконь, які здавала в оренду. Її пропозиція отримала схвальний відгук журі, адже вона подала ідею не лише бути орендодавцем суконь, а й долучатися як асистентка фотографа, бо вона й фотографує. Тож Софія звернулася з проханням підтримки у вигляді придбання фотоапарата, щоб надалі не лише здавати сукні в оренду, а й організовувати фотозйомки, що у майбутньому допоможе їй збільшити дохід. Зараз хвиля цього проєкту завершена, але надалі ми плануємо його продовжувати. Також нам би дуже хотілося розширити цільову групу і спрямовувати проєкт не лише для жінок, а й розширювати на чоловічу аудиторію. Для цього ми шукаємо можливості», - розповіла голова правління Фонду громади Житомира Жанна Соловйова.
м.Бахмут. З колекції листівок «Генетичний код Бахмута»
До початку повномасштабного вторгнення ретро-модель Софія Голець працювала екскурсоводом на «Артемсолі» на глибині понад 300 метрів під землею, де температура повітря була стабільною – +15.
«Коли ти під землею 4-6 годин, то це так добряче відчувається, але воно було того варте. До нас часто приїздили люди турами із Маріуполя, люди із широкою душею. Я вдячна за цей досвід, за ту унікальну красу, яку більше ніде не побачиш. Коли я дізналася, що захопили Соледар, потім пішли до нас, мені було від цього боляче. Коли я читала, що туди «вагнерівці» зайшли і їм там екскурсії влаштовували… У мене серце кров’ю обливалося. Бо ті шахти – цескарб і багатство нашого краю, це сіль, вугілля і люди, які там працювали. Бо ходити в цій красі і розповідати про ці місця, що тут було море – це одне, а постійно працювати, добувати сіль – це зовсім інше. Хоча там навіть є спеціальні приладдя для обличчя під час роботи, вони не гарантують на 100% захисту. І ця «краса», яка відскакує, агрегати, які гудуть…У людей, які працюють, завжди відбувається погіршення слуху, багато інших хвороб. Це тяжка праця. У соляних шахтах свої складнощі та наслідки», - каже Софія.
Фото ДП «Артемсіль»
Софія Голець під час роботи на «Артемсолі»
«Планів на майбутнє вже не маю. Поки йде війна ми так вирішили, що просто живемо. Якщо чесно, я трохи зневірилася, бо раніше мала дуже багато планів, а життя складається так, як складається. Треба жити тепер і зараз, бо завтра може не бути, а вчора – вже немає. У нас є тільки сьогоднішній день. Максимум, які плани можемо скласти – це на тиждень і те, що поїсти на тиждень. А що стосується взагалі життя – я поки не можу й не хочу взагалі планувати, тому що ми напевно взяли таку паузу і це необхідно психологічно. Я дуже рада, що багато людей, які повиїжджали, вони продовжують займатися улюбленою справою. Наприклад, наш фотоцентр «Бахмутський сувенір», ми маємо зв’язок», - розповіла Софія.
Ретро-модель Софія Голець каже, що її захоплення вінтажем розпочалося майже випадково. Одного разу вдома вона знайшла сукні, які шила її бабуся і вони її зачарували.
«Моє захоплення вінтажем та моя колекція вінтажних суконь почалися з того, що я просто знайшла у шухляді мамині та бабусині наряди. Вони мені так сподобалися, вони мені здалися такими цікавими та незвичайними. Там були дивовижні тканини. Це взагалі цікава історія. Під час Другої світової війни одну з сестер моєї бабусі примусово забрали до Німеччини, згодом вона потрапила до Франції і потім вже своїм сестрам звідти відправляла велику кількість тканин. А моя бабуся дуже гарно шила і в’язала собі, своїм донькам, а потім вже і мені, бо я багато співала, танцювала, виступала. Потрібні були костюми. І ці всі надіслані тканини та сукні дожили до нашого часу. І от, коли я знайшла те, що вона не встигла перешити, я подумала: «Нічого собі!», - розповідає ретро-модель Софія Голець.
Ретро-модель Софія Голець
Жінка каже, що якраз ці сімейні сукні стали у нагоді під час організації численних заходів у Бахмуті.
«У 2015 році я вирішую організувати виставку «Казкове місто», звісно, не так масштабно, як у столиці, але я розуміла, що після близькості воєнних дій та окупації час трішки підтримати місто. Ми організували цю виставку. І результати були непогані, враховуючи, що в нас було дуже мало часу для підготовки. Ось так розпочалася моя історія з вінтажем, з поняттям костюмерної. А коли я зрозуміла, що хочу чим займатися професійно, то в нас почався коронавірус, було вже не до цього, ми всі сиділи вдома. Потім вже нове життя, нова робота, яка забирала досить багато сил. На початку 2022 року, коли вже були озвучені всі плани стосовно мого розвитку у сфері вінтажу та зібрані якісь кошти на те, щоб займатися тим, що мені було дійсно необхідно і хотілося, так само вже не вийшло, бо почалося повномасштабне вторгнення рф», - зазначає Софія.
Софія Голець під час фотовиставки «Казкове місто», м.Бахмут, 2015 рік.
«Тож коли я почула, що є можливість податися на грант, то зрозуміла, що це саме для мене і, мабуть, прийшов час реалізовувати те, що я відкладала майже 10 років. Бо коли ти займаєшся цим, як благодійник – це одне, а коли я вже стала працювати ведучою у Бахмутському міському центрі, то це так само підштовхнуло до того, що я завжди хотіла виглядати якось ексклюзивно, не дивлячись на те, що сцена дитяча була маленька, ми проводили досить багато заходів і на центральних майданчиках міста. У Будинку культури імені Мартинова була дуже красива сцена, там ми проводили наші найбільші заходи. Усі номери, які я готувала, я продумувала кожну деталь і я була автором трьох (один я не встигла доготувати) повноцінних дитячих мюзикли. Приходив наш міський голова на наші заходи, наприклд, до Дня святого Миколая, де дітям роздавали різні подарунки, і тоді наш мер залишився до кінця вистави, це було вперше, він був дуже вражений. Це був показник нашого прориву і після цього прийняли рішення більше вкладатися в нашу освіту, тоді масштаби наших свят стали значно більшими. Ось єдина сукня з тих заходів зі мною сюди і потрапила. Я її називаю щасливою, бо вона колись мені принесла успіх у моєму рідному місті і з нею я тут, у Житомирі, я розпочала свій творчий шлях», - розповідає ретро-модель Софія Голець.
Єдина вінтажна сукня з бахмутської колекції, яка залишилася у Софії Голець
Зараз, крім особистого розвитку, Софія Голець допомагає двоюрідному брату, який отримав тяжке поранення на Покровському напрямку рід час російського штурму.
«Двоюрідний брат пройшов армію, але його довго не брали воювати. А зараз він у лікарні, у нього дуже складна ситуація. В нього кинули гранату і йому дуже пошкодило ноги. Я через соцмережі оголошувала збір на лікування, дуже допомогли друзі з-за кордону. Брат з травня не ходить, лікарі роблять все, щоб ноги не відрізати, але одна нога коротша за іншу на 8 см, в нього стоїть апарат Єлізарова, він поки у візку пересувається. Йому, якщо так можна сказати, пощастило, бо в нього кинули гранату і вибуховою хвилею брата відкинуло десь в кущі, а інших добили…Він прокинувся десь за 2 дні після цього і його ногах уже були хробаки, від тих уламків, які в нього попали, нога почала гнити і дійшла до кістки. Тому довелося ампутувати її частину, яку не можна було врятувати. Тепер потрібно робити дуже дорогу операцію, у нас в країні поки за це не беруться, брату досі намагаються витягнути уламки, бо їх досі дуже багато. І знову так само, на диво, але зовсім сторонні люди, яких я особисто не знаю, мої підписники, які ніколи мене, наживо й не бачили, надсилали скільки могли – від 50 гривень до 8 тисяч гривень. І так само наш кум, який так само, як брат, був на Покровському напрямку і був поранений, скинув кошти на лікування брата, хотів зробити це анонімно, але потім його дружина все-таки зізналася, що це вони. Він хоча і не знав мого брата, але сказав, що він все одно його побратим. Тож ця війна, перш за все, показала, хто є хто, коли хочеться щось хороше зробити, тебе неможливо зупинити», - розповідає жінка.
До повномасштабного вторгнення рф Софія Голець знімалася у рекламі, де були фотографи з Франції, Великобританії. Цей великий досвід не лише знадобився жінці сьогодні, а й допоміг знайти друзів за кордоном, які й сьогодні підтримують родину. Зараз Софію запрошують ретро-моделлю на різні заходи, які відбуваються у Житомирі. Тепер до неї й тут звертаються по костюми та допомогу у організації фотозйомок у стилі ретро.
Ретро-модель Софія Голець під час фотосесії у Меморіальному будинку-музеї академіка С.П. Корольова, м. Житомир
Матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
