Підполковник, ветеран війни Олег Смаль 23 травня 2024 року був призначений на посаду заступника Житомирського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.
Про свою службу у ЗСУ, роботу в міськраді та впровадження ветеранської політики у Житомирі він погодився розповісти Житомир.info.
Ми вперше у вашому кабінеті. Бачимо ви навіть, як кажуть, не обжилися. Майже нічого немає.
Для мене це місце не таке важливе. Найголовніше, щоб був стілець, стіл та місце для прийому громадян, ветеранів, які повертаються, для обговорення всіх важливих питань, які їх турбують.
Найголовніше, щоб ветерани знали, куди приходити, і не боялися спілкуватися. Хочу запросити кожного або в управління ветеранів, або до мене на знайомство. Хлопці та дівчата, завжди раді спілкуванню.
Бачимо нагороди, медалі.
Досить давно полюбляю займатися спортом. І зараз ходжу до тренажерної зали. Також відвідую всілякі ветеранські змагання, всеукраїнські та житомирські. Знайшов свою реабілітацію у цьому напрямку.
Доповню щодо реабілітації. Напевно, ще коли проходив службу, дружина мені підказала, наполягла, і почав вишивати бісером. Вишивав бісером ікони, близько десяти вишив. Це вечорі, вночі, коли було трохи вільного часу. Зараз, на жаль, його взагалі немає, тому поки не вишиваю.
Наскільки я знаю, ви самі не з Житомира. Як потрапили саме в Житомир?
Я українець (ред. посміхається). Народився взагалі в Чернігівській області, в селі Феськівка, свого часу закінчив там дев’ять класів. Після втупив до чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Тобто кар'єру військового я обрав одразу після дев'ятого класу та наполегливо до неї йшов. Після закінчення ліцею вступив на факультет десантно-штурмових військ у Львові, це Національної академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного. Випустився у 2014 році. Для проходження подальшої служби направили командиром взводу в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду.
Відразу, як кажуть «з коробля на бал», проходив службу в зоні АТО, потім в ООС. У 2019 році звільнився.
В складі 95-ї бригади ви брали учать в АТО, згодом в ООС, можете про це розповісти.
Пам'ятаю вже потрапили на закінчення так званого славетного рейду 95-ї бригади, це було моє перше хрещення, доволі цікаве. У майбутньому були в таких населених пунктах: Дебальцеве, Спартак, це біля Донецького аеропорту, Авдіївка. Це такі славнозвісні, були й в багатьох інших.
Можливо запам’ятали, якусь історію найбільше?
Найбільше про себе, це напевно про свою першу травму. Під час штурмових дій населеного пункту Спартак, ми мали на меті деблокувати Донецький аеропорт, потрібно було взяти населений пункт Спартак. Я їхав на БТР, був вибух і мене відкинуло, і нога трохи потрапила під колесо. Тобто мені переїхало ногу. Але дякуючи нашим медикам, мене накололи знеболювальним. Я ще пару штурмів не виходячи, а лише командуючи, в бойовій машині проїздив. Далі вже сказали, що не можу виконувати завдання й евакуювали в Слов'янськ. Там мені наклали гіпс, з ним тиждень походив і повернувся до хлопців в капцях, і там ще трохи побігав.
Я не вважаю цю історію якоюсь мега. Але хлопці були здивовані, що я повернувся і підтримав у подальшому веденні бою. Вони розуміють, коли командир, навіть з травмою, повертається до них на поле бою, що можна далі воювати та перемагати.
У 2019 році ви звільнилися?
Так. Закінчився контракт, і я вирішив звільнитися. Думав налагодити своє життя трохи в іншому напрямку, хотів трохи зайнятися бізнесом, відійти від військових справ. Але, на жаль, повномасштабне вторгнення не дозволило це зробити цілком.
Я розумів, що скоро має бути війна. Дружина була завчасно попереджена, якщо починаються повномасштабні дії – я повертаюся. Тобто це рішення вже було прийнято, ще до початку. Вже з початку повномасштабних дій дружина зібралася, завіз їх під Одесу до тещі. Сам сів на потяг приїхав до Києва, щоб повернутися в Житомир на службу. Але також був здивований, в Києві комендантська година, з вокзалу нікого не випускають, знайшов таксиста, який був за певну суму завезти мене до Житомира. Там обхідними шляхами доїхали до житомирської траси, але вже там наткнулися на колону противника. Зупинилися. На жаль, бачили розстріляні машини, тіла цивільних людей. Оскільки з собою військові документи були, прийняли рішення розвернутися, повернулися. Під'їхали на останній блокпост, який останній проїжджали, попередили хлопців про колони, також у мене був знайомий в Головному управління розвідники, сфотографував колону і передав координати куди вони просуваються. Надалі повернувся на вокзал, далі поїхав у Бердичів, десь там у підвалі переночував (ред. згадує з посмішкою, і вже попутками добирався до Житомира. 28 березня 2022 року вже був у частині.
Далі куди вас направили, які завдання виконували ?
Далі безпосередньо вирушив на схід. Поставили задачу – зайняти оборону південніше від населеного пункту Ізюм, це й населений пункт Кам'янка.
Противник, мабуть, звик, що йде танковими колонами по населеному пункту, або не зустрічає опору, або зустрічає його дуже слабий, а тут натрапив на нашу 95-ту бригаду. І це враховуючи, що там в населеному пункті була більшість мобілізованих, які 7 днів тому були ще цивільними людьми, а тут вони вже приймають бій з противником, і не тікають, а стоять. В тому населеному пункті, за даними розвідки, ми розбили більш як 5 бригад противника. Противник був трошки заряджений. Ми методично по пару технік знищували, потім брали їхнє озброєння, і їхнім же озброєнням їх і били.
Чи відчули ви ось цю різницю між 2014-2015 роком та 2022 роком, коли вони наступали повномасштабно, з усіх сторін?
Якщо сказати, що я був приголомшений – це не сказати нічого. Думки були одні – потрібно було захищати свою країну, якщо не ми зараз це зробимо, це не зробить ніхто. На жаль, історія показує, що неодноразово намагалися зупинити, захопити, побороти нашу незалежність, але щоразу ми кожному ламали зуби.
Знову ж таки, було тільки одне намагання – бити противника, і бити його чим більше, тим краще. Пам'ятаю, перші бій в цьому населеному пункту – це вже перші бій під час повномасштабної війни. Знову ж таки, розвідувальна колона противника рухалася, наші військовослужбовці відкрили вогонь, ми вчасно їх помітили. У мене стояла протитанкова керована ракетна установка «Фагот». Бійцям, які біля мене стоять, кажу: «Фагота бачиш? БТР бачиш? Знищуй». Всі на мене стоять, дивляться, кажуть: не вмію. Ліг особисто, поцілив, влучив, знищив. І знову ж таки, це мотивує, коли особовий склад бачить, що командир бере участь в бойових діях, поруч з ним, тоді люди готові на все. Аналогічно, потім, командир 1-го десантно-штурмового батальйону 95-ї бригади також безпосередньо був в населеному пункті. Велике десантне братство завжди всі поруч, всі разом виконують бойові завдання.
Звільнився я з армії 25 листопада 2023 року. Я й до того мав групу інвалідності, пройшов ВЛК і мав можливість звільнитися з лав ЗСУ, але однаково певний час проходив службу. Перевели в батальйон для підготовки особового складу. Свого часу міський голова запропонував прийти до нього заступником, а я погодився.
Ви певний час були радником міського голови. Що радили?
Дуже багато цікавого (ред. посміхається).
Ви мали свій бізнес, а тут вам пропонують держпосаду. Як ви до цього поставилися, що думали?
Я думав – це нова можливість у моєму житті. Звичайно я дуже переживав. Я впевнений будь-яка людина, якій пропонують якусь посаду дуже хвилюється. Але я думаю, якщо переживати та хвилюватися, потім в старості скажеш: а чого я в цьому житті нічого корисного не зробив. А так випала можливість, намагаюся зробити щось корисне для наших побратимів.
23 травня 2024 року на сесії депутати проголосували за те, щоб вас призначити на посаду заступником Житомирського міського голови. Тоді у своїй промові ви одразу сказали, що будете просувати, розвивати ветеранську політику в Житомирі. Розкажіть, що вже вдалося зробити?
Хочу нагадати, що займаюся не тільки справами ветеранів, а також цивільний захист населення під моїм керівництвом.
Щодо ветеранської політики, зараз хочеться найбільше згуртованості самих ветеранів. Є велика проблема в тому, що перше, з чим стикається ветеран, коли приходить у цивільне життя, він не знає, що йому робити. На жаль, дехто дізнається щось від товариша, хтось йому порекомендує, хтось від поганого товариша, який може йому не дуже гарний шлях запропонувати. Тому зараз ми з управлінням ветеранів опрацьовуємо такий шлях ветеранів в суспільстві. Перше, на сайті Житомирської міської ради буде вкладка «адмін сервіс ветеран», ми наповнюємо, переформатовуємо. Потім хочемо зробити банера, сітілайти, біле поширити це по місту, можливо в транспорті. Хочемо, щоб там була інформація, куди звернутися ветерану. Перше, що ветеран має знати – є адмін сервіс ветеран в «Прозорому офісі» на другому поверсі. Друге – це управління з питань ветеранів війни. Це два найголовніші точки, куди ветеран повинен прийти просто познайомитися, можливо захоче якесь питання вирішити, то ми завжди допоможемо.
Наприклад, які питання можна вирішити?
Приходить людина, хоче зайнятися бізнесом. Ну, звичайно, якби ми всі вміли займатися бізнесом, ми б їм займалися, а не сиділи тут. Тому ми співпрацюємо з центром зайнятості, який надає грантові можливості. До цього потрібно пройти певне навчання. До мене також приходив ветеран, який казав, що бізнес-план дуже важко заповнити. Кажу, бери бізнес-план, приходь і разом подивимося. Прийшов, сіли тут, заповнили. Пів дня, напевно, витратили.
Гранти, юридична допомога, за чим ще можуть звернутися?
Ветерани можуть звернутися за інформацією, куди їм звертатися щодо медичного забезпечення. Є дуже багато приватних медичних закладів, які готові приймати ветеранів, звичайно, за певною знижкою. Якщо ветеран має дуже складні поранення, я дуже вдячний власникам таких підприємств, вони готові безплатно брати, лікувати ветеранів. Також можуть звернутися за напрямком спортивної реабілітації. До речі, для мене це дуже цікаво, бо я сам люблю займатися спортом. Начальник управління з питань ветеранів Андрій Забігайло також любить займатися спортом. Я також вважаю – це основою. Коли ветеран приходить, йому потрібно чимось зайнятися. Можна не професійно, можна спортом вибити всі негативні думки з голови, спілкуватися в ветеранських колах спортивних. Потім їздити на всеукраїнське змагання та міжнародні.
Бувають такі випадки, коли людина намагається вирішити якесь питання, але у неї не виходить, а після телефонного дзвінка заступника мера все вирішується?
Інколи, звичайно, буває все. Тому, напевно, люди приходять у крайні ситуації, коли дуже болить якась проблема. Але, звичайно, не все і я можу вирішити. Так, багато є випадків, коли ветеран чи ветеранка звертається, адже проходить службу у певній військовій частині й не може отримати певну довідку. Є така проблема велика. Або її отримує досить довго, навіть місяцями. Оскільки я сам колишній військовий, у мене є досить багато знайомих військових. Допомагаємо, чим швидше вирішити дане питання.
Якщо говорити про плани на найближчий час, що хочете впровадити, можливо, щось організувати?
Громадська організація «Постріл» ми хочемо їх залучити до проведення національно-патріотичного виховання в школах Житомира. Це питання вже обговорено. Завтра ще зустрічаюся з хлопцями, визначимо основні заходи. Знову ж таки, як ви кажете, комусь зброя подобається, комусь – ні. Також з освітою поспілкуємося, що саме буде дітям цікаво, корисно, та що саме буде впливати на кращу національну свідомість. Потім плануємо спортивну реабілітацію. Хочемо взяти за основу «Ігри Нескорених», там проводиться кілька спортивних змагань: волейбол сидячий, баскетбол сидячий, теніс. Тобто будь-який ветеран чи ветеранка з будь-яким пораненням мають змогу брати участь в таких змаганнях. Але хочеться побудувати в Житомирі сильну команду, яка буде представляти Житомир на українському рівні. А далі хотілося б, щоб представляли на міжнародному рівні.
В програму ветеранів ми заклали 1 млн грн саме на гранти. Як затвердять на сесії міської ради програму ветеранів, буде розроблено положення по грантах, як саме їх отримати. Сподіваємось, у 2025 році почнемо впроваджувати це вже від міської ради.
Як Ви самі сказали, крім ветеранської політики, також відповідаєте за захист цивільного населення. Що робите?
Довгострокові плани, то на цей час є постанова Кабміну щодо побудови та оновлення системи оповіщення. Система оповіщення в Житомирі досить старенька і її потрібно оновити. Але, на жаль, це дуже великі кошти. Але в будь-якому випадку є законні вимоги, згідно з якими потрібно оновити. Тому ми зараз співпрацюємо з організаціями, які готові це все побудувати. Перше, ми хочемо зібрати вихідні дані, скільки потрібно гучномовців, де їх встановити. Потім треба зробити проєктну документацію, відповідно вийти на тендер.А вже потім саме будівництво.
Ви гадаєте зараз доречно виділяти велику суму коштів на це?
Ні. Тому зараз ніхто не планує виділяти досить велику суму коштів. Це ще в стадії розробки проєкту, думаємо, все ж таки можливо на 10 років взяти. Тобто поступово, щоб не просити відразу велику суму коштів, адже потрібна допомога військовим, це важливіше зараз. Але в будь-якому випадку людям також потрібно знати про загрозу. Це не тільки ракетні обстріли, можливо, хімічне, радіаційне, евакуація, будь-який випадок. І це можливо буде в певному районі, точково розповідати про надзвичайну ситуацію, яка там сталася в певному районі.
Якщо говорити про захист цивільного населення, то це буде мовно і про укриття.
Звичайно, найпростіші, протирадіаційні укриття. На жаль, це досить складне питання. Взагалі, в будь-якому випадку, люди приходять до міської ради, тому що там не відкрили укриття, не відкрили сховище. Але по закону відповідальні за саме укриття – це балансоутримувачі. Тобто не міська рада. Наприклад, багатоквартирний будинок, в якому є підвальне приміщення і воно визначено в загальнодержавній системі як найпростіше укриття, то за нього відповідає ОСББ. Скарги на відкриття укриттів отримували в минулому місяці. На жаль, вони є, можливо, не на всі реагують. Але якщо є такі випадки, звертайтеся, будуть виїжджати фахівці з управління з питань надзвичайних ситуацій та проводити бесіди з балансоутримувачами
Оскільки ви майже п'ять місяців на посаді, то вже можете оцінити. Чим все-таки відрізняється військова служба від державної?
Загалом цивільне життя, напевно, більш демократичне і трошки вільне. В слововиявлені та взагалі в будь-яких своїх діях. В армії певним чином ти, скажімо так, маєш певні обтягуючі обставини. Не завжди можеш десь вийти, погуляти, маєш працювати довго, маєш робити дуже багато для захисту своєї держави.
І знову ж таки, там все дуже чітко в армії. Тобі сказали – ти зробив. Тут, все більш демократично. Немає такого, що хтось один сказав, і всі це бігають і виконують. Є можливість обговорити, проговорити, подивитись з однієї сторони й з іншої.
Якщо говорити за міську раду, є щось таке, що вас розчарувало?
Щось такого дуже критичного немає. В будь-якому новому колективі, на будь-якій роботі, на будь-якій посаді є певні нюанси.
Наразі в міській раді є Андрій Забігайло, який працює начальником управління справ ветеранів, ви заступник міського голови, також ветеран. Як гадаєте, чи потрібно кликати до органів місцевого самоврядування більше ветеранів війни та ветеранок?
Дивіться, я в будь-якому випадку думаю, так. Краще ніж ті люди, які захищали свою країну, напевно, вони будуть більшу користь приносити суспільству. Але … Зараз саме до теми покажу вам книгу, яку читаю. «Влада гідних. Як меритократія створила сучасний світ». Тобто, позиція така: до влади повинна приходити та людина, яка вже володіє певним досвідом, вміннями, напевно знає, як змінити ситуацію певною мірою на краще.
Дякую за можливість працювати в органах місцевого самоврядування, спочатку я також, грубо кажучи, не дуже знав, що і як мені тут робити. Тому вважаю, що до цього потрібно проходити певне навчання. Знову ж таки, є у нас телеграм-канал «Ветерани.Житомир» Житомирської міської ради, де ми викладаємо з усієї України гранти, курси на навчання тощо. До речі, до прийняття посади я також пройшов курс, він був саме для ветеранів, про урядування в умовах воєнного стану. Тримісячні курси. Понеділок, середа, п'ятниця, ввечері навчався. Також певний досвід здобув.
Наостанок, про що мрієте?
Мрію? Про завершення війни, щоб всі повернулися додому. А вже коли всі повернуться, будемо потихенько працювати.
