17-річний спортсмен з Житомира Ярослав Лавренюк цьогоріч став чемпіоном світу зі скелетону серед юніорів. А у 2024 році приніс Україні «бронзу» на чемпіонаті світу та став срібним призером зимових Юнацьких Олімпійських ігор.
Про свій шлях до чемпіонства та планами на майбутнє спортсмен погодився розповісти Житомир.info.
Фото надав Ярослав Лавренюк
Розкажіть, як взагалі розпочалася ваша спортивна карʼєра? Як дізналися про скелетон?
Моя спортивна кар’єра взагалі розпочалася ще з дитинства. До скелетону я займався іншими видами спорту, але свій шлях у скелетоні розпочав у 2021 році, коли дізнався про нього. Тоді, у 13 років, я був на перших тренувальних зборах і вперше покатався на треку. Історія мого знайомства зі скелетоном дуже цікава, я дізнався про нього через оголошення у Фейсбуці. Мій тренер проводив набір у команду для Юнацьких Олімпійських ігор. Тоді мій батько, який також зараз є моїм тренером, запропонував спробувати себе у цьому спорті. Адже мені вже не так подобалися види спорту, якими раніше займався, і я хотів щось змінити. Моє перше тренування відбулося у Києві. Там тренер зробив дуже цікаві, потрібні тести щодо фізичної та ментальної підготовки, визначив, над чим потрібно працювати й чи взагалі я можу займатися цим видом спорту. Розповів мені всі секрети, все, що було цікаво. Спочатку взагалі не розумів, чи мені сподобається скелетон, але вирішив спробувати. Думаю, вийшло дуже добре.
Ви сказали, що раніше також займалися спортом. Якими видами?
Спочатку я дуже багато років займався айкідо. Потім був паркур, плавання. Також катався на трюковому самокаті. Пробував займатися різними видами спорту, шукав себе і, врешті-решт, знайшов.
Цьогоріч ви здобули перемогу на чемпіонаті світу зі скелетону серед юніорів. Розкажіть трішки про змагання, де вони відбувалися, який результат ви отримали та поділіться враженнями, коли ви дізналися, що стали чемпіоном.
Це був дуже чудовий чемпіонат. Для мене ці змагання завершилися дуже добре. Я отримав «золото» в категорії до 20 років і став чемпіоном світу. В категорії до 23 років я посів високе 4 місце. Я був близький до того, щоб поборотися за 3 місце в категорії до 23 років, але все одно задоволений цим результатом. Змагання проходили у Швейцарії, в місті Санкт-Моріц. Це дуже мальовниче місце з гарною природою і цікавими людьми. Там живе багато багатіїв, тож було приємно, коли вони бачили, як піднімається український прапор, лунає наш гімн і як вони мені аплодують. Я розраховував на цей результат, і перед початком сезону моя основна ціль була здобути «золото» в категорії до 20 років. До цього було багато змагань, але мені ніяк не вдавалося перемогти. Я завжди посідав 2, 3 місце і, нарешті, я зміг взяти «золото». Дуже задоволений цим.
Яким був ваш шлях до чемпіонства? Розкажіть про свої попередні змагання?
Це був вже мій четвертий сезон, який закінчився добре, але до цього були три важкі сезони. Все почалося у Латвії, в місті Сігулда. Там я зробив свої перші спуски та познайомився зі скелетоном, мені розповіли, як ним керувати. У першому сезоні я брав участь у Кубках Європи, не посідав високі місця, але набрався досвіду. Другий сезон розпочався з підготовки до Юнацьких Олімпійських ігор. Там мені вже вдалося вибороти подіуми, другі, треті місця. Бачив перспективу, що можна вибороти Юнацьку Олімпійську спортивну медаль. У третьому сезоні мені вдалося посісти третє місце на чемпіонаті світу та друге місце на Юнацьких Олімпійських іграх. Це була перша Олімпійська медаль в історії України й перша медаль на Юнацьких Олімпійських іграх зі скелетону. У четвертому сезоні на чемпіонаті світу я активно брав участь у Кубках світу. Це допомогло мені, тому що там беруть участь усі найкращі спортсмени-скелетоністи, які вигравали Олімпійські ігри, чемпіонати світу. Тому, коли ти бачиш, як вони тренуються, змагаються, ти щось за ними повторюєш і розумієш, що стаєш швидшим. Ми плідно потренувалися у Швейцарії. Оскільки, перед цим я брав участь у Кубку світу, який для мене не завершився так добре, як я хотів. Навіть представник Латвії, Давіс Валдовскіс, обігнав мене на Кубку світу. На чемпіонаті світу мені вже вдалося його обігнати. Це були плідні тренування, які допомогли мені розвинути переможну швидкість і отримати медаль. Все це допомогло мені стати чемпіоном світу.
Тільки що ви розповіли, що спостерігаєте за дорослими спортсменами. Чи маєте спортсмена, якого хочете наслідувати?
Напевно, для мене це Мартінс Дукурс, представник Латвії. Він – легенда цього спорту, виборов кілька Олімпійських медалей, багато медалей на Кубку світу і неодноразово був чемпіоном світу. Він у свої часи домінував дуже сильно. Хочеться також бути таким сильним, щоб показувати такі гарні результати.
Кожна перемога потребує зусиль. Розкажіть про свої тренування, скільки часу вони займають. Де зазвичай вони проходять?
Основні тренування з фізичної підготовки зазвичай проходять у міжсезоння, влітку. Це дуже важкі тренування. Коли ми знаходимося вдома, в Житомирі, я ходжу у спортзал. Також є стадіон, на якому ми власноруч зробили спеціальну конструкцію, на якій я також тренуюся. Це допомагає покращити мій стартовий розгін. Тому в Житомирі я тренуюся, але значно менше, бо тут маю й інші справи. Я займаюся навчанням, відвідую деякі курси, зустрічаюся з друзями. Основні тренування проходять за кордоном під час тренувальних зборів, тому що там є усі умови для цього виду спорту. Це стартові, гумові, льодові естакади, стадіони, спеціальні спортзали з тренажерами. Зазвичай ми їдемо тренуватися до Латвії або Німеччини. Там тренуємося двічі, тричі на день впродовж тижня. В неділю маємо вихідний, тобто одне тренування. Іноді тренування тривають понад 3 години. Не можу розкрити всіх секретів тренування, але скажу, що вони досить важкі.
Повну версію інтерв'ю дивіться у відеоформаті.
Запитувала журналістка Вікторія Колтунович.
