Автор майже 60 наукових праць з медицини житомирянин Леонід Богатирчук розробив принципово новий у світовій практиці не медикаментозний фізіологічно обґрунтований метод, оснований на власних резервах самого організму, що допомогає пацієнтам виліковуватися від багатьох недугів.
Для довідки
Богатирчук Леонід Макарович
Академік Міжнародної академії проблем гіпоксітерапії, Академік Нью - Йоркської Академії наук, учасник Всесвітнього економічного форуму в Давосі в 2007р. Публікації про Богатирчука неодноразово з’являлися на шпальтах центральних газет, насамперед «Дзеркало тижня», «Урядовий кур’єр».
Освіта: в 1958р. закінчив Житомирські 4-річні фельдшерсько-акушерські курси( тепер інститут медсестринства), а з часом - Ленінградський технологічний інститут холодильних установок.
Трудова біографія: з1958р. по 1972р. плавав на рибопромислових кораблях в Атлантиці, затим 13 років пропрацював начальником цеху на Житомирському заводі «Хімічного волокна», з 1985-го по 1991-й- науковий працівник Житомирського НДІ хмелеводства, з 1991р. займається проблемами гіпоксітерапії.
- Леоніде Макаровичу, в 1958-му Ви закінчили фельдшерські курси і відправилися набувати практику та гартувати свій дух за полярним колом. Думаю, цей факт зіграв важливу роль у формуванні Вас як спеціаліста?
- Безперечно, медична практика в океані - велика справа. Адже дуже часто приходилося приймати самостійно рішення, хоча ми мали оперативний зв'язок з Москвою. Проте він не завжди був потрібний. Наприклад, коли доводилося робити аборти жінкам, які мали особливу цінність на кораблях, де з півтори сотні екіпажу лише п’ять - були представниці слабкої статі.
- Ви більше десятиліття борознили Атлантику. Чи не траплялися на вашому шляху тоді пірати?
- Бувало розстрілювали нас з крупнокаліберного кулемету( були навіть жертви), але не пірати, а військові кораблі НАТО. Причина? Справа в тому, що ми, виконуючи завищені плани вилову риби, нерідко заходи в чужі територіальні води. А «наводку» нам давали радянські науково - дослідні інститути, котрі спеціально займалися виявленням місць перебування риби. Були в океані й інші сюрпризи. Наприклад, під час Карибської кризи шлях до Куби «перекривали» атомні підводні човни НАТО. Ми тут же зв’язувалися з Москвою, через пів години спливала радянська субмарина, десь годину човни гойдалися на хвилях одна проти одної, і занурювались. Після цього ми продовжували шлях на Гавану.
- Зрозуміло, що на морі Ви мали високу зарплату. Чому залишили плавання і перебралися в Житомир?
- Так, зарплата була пристойна - у мене до 3 тис. радянських карбованців, капітан отримував до 50 тисяч. А залишив море тому, що за 13 років дещо стомився і пізнав все можливе. Другий мотив - запропонували роботу чітко за моєю другою освітою - спеціаліст холодильних установок на великих промислових підприємствах, а «Хімволокно» в ті часи і було гігантом.
- Коли почали займатися гіпоксітерапією, і в чому суть методу?
- Заглибився в проблему в інституті хмелеводства. А суть методу проста - недостача кисню підвищує витривалість організму, опір його до хвороби. Лікування також нехитре: дихання газовими сумішями з пониженим, порівняно з атмосферним, вмістом кисню. Це теоретичне припущення вперше перевірив на хмелі. А потім були люди. Добровольцями виявили бажання стати рідні - мама та дружина Лариса. Експерименти дали великий ефект. І тільки коли побачив позитивний результат, розробив спеціальне обладнання та почав приймати пацієнтів. На сьогоднішний день оздоровлено понад 50 тис. осіб, з яких більше 40 тисяч - чорнобильці та їх діти. Випадки були усякі. Пам’ятаю, звернувся онкохворий учасник Великої Вітчизняної війни, від якого вже відмовилася офіційна медицина. Спочатку я також не вірив, що зможу чимось допомогти, але дав ветерану надію. І результат, на диво, не забарився: після перших процедур в пацієнта з’явилася мотивація до життя( дідусь навіть «закохався» у медсестру - мою помічницю), яке продовжилося на цілих два роки. Проте не думайте, що новинка вживалася просто. Як і очікувалося, був великий супротив офіційної медицини, боротьба з якою тоді віднімала у мене 80% робочого часу. Богатирчука «травили» прокуратурою, санепідслужбою. Пам’ятаю, нагрянуло якось аж три комісії: з обласної, міської та Коростишівської районної санепідслужби. Щоб знайти недоліки, вони зробили 1500 аналізів. Але жоден з них не дав позитивного для них результату. Для мене це був великий козир, тому я попрохав , щоб вони дали виписки з протоколів. І що? Санітари погодилися дати ці папірці, але тільки за гроші… Словом, є що згадати.
- А як Ви стали членом форуму в Давосі?
- Туди потрапляють або багаті, або урядовці, або такі, як я- автори актуальних для світу розробок. Я ж зі своєю дружиною побував в Давосі з тодішнім Прем’єром Вікторем Януковичем та олігархами Ринатом Ахметовим, Сергієм Тарутою і Віктором Пінчуком. А відбирали авторів розробок дуже просто: треба було придумати щось корисне для людства та охопити ним не менше 20 тис. осіб; пропрацювати у цій сфері не менше 10 років та отримати ефект; зустрітися з труднощами, подолати їх, не поступившись своїм принципам. Ось за такими критеріями мене і відібрали на Всесвітній форум. Що стосується вражень, то їх навіть важко передати, тому що там, наскільки відомо, збирається світова еліта. Багаті, відомі люди, проводяться різноманітні заходи для спілкування. Наприклад, мені довелося побувати на ланчі на 32 особи, влаштованого Пінчуком. Там були колишні президенти Білл Клінтон та Олександр Квасневський, фінансист Джордж Сорос, особисто я спілкувався з прем’єром Великобританії Тоні Блеєром. Словом, дух Давосу відчув на всі сто відсотків.
На фото: Леонід Богатирчук біля розробленої ним установки, що виробляє газову суміш з пониженим вмістом кисню.
Федір Підкопитний
