В 2010 та 2012 роках, несподівано, для багатьох у світі, і в першу чергу для Російської Федерації виявилося, що в Україні, на Донбасі, і не тільки, залягають колосальні запаси сланцевого газу. Це дуже підбадьорило і тодішнє керівництво країни, і провідних світових газо видобувачів, і власне весь український нарід. Отож, як казав Михайло Горбачов- процес пішов! І він таки насправді пішов, бо в Україну вже в травні 2012 року офіційно зайшли надпотужні американські Mobil, Chevron і Shell, які виграли конкурс по розробці найбільшого родовища Юзівське, що залягає в Донецький та Харківський областях. Остаточна угода між створеною урядом України компанією «Надра Юзівське» (не без особистих інтересів тодішньої сім’ї) та компанією Shell, зауважте, була підписана напередодні основних подій Майдану «Революції Гідності», 24 січня 2014 року в Давосі в присутності самого Януковича. Звісна річ, що один тільки натяк на енергетичну незалежність України від Росії перевертає багаторічні та сталі відносини буквально з ніг на голову, і в перспективі ставить на грань банкрутства, спершу російський концерн Газпром, а потім і всю економіку північного сусіда. Загальна площа гігантського наймодернішого енергетичного ресурсу XXI століття складає майже 8 тисяч квадратних кілометрів, а самі запаси сланцевого газу американські експерти оцінюють в 3,6 трильйонів кубів, отож, одні з найбільших у світі. Ну давайте уявимо, що видобуток українського газу в наслідок освоєння нових родовищ в рік збільшується на 20 мільярдів кубів, і тоді, ми повністю забезпечуємо себе енергоносіями, а надлишок газогінною трубою «Дружба» продаємо на Захід. Чи може з цим погодитися Росія - головний постачальник газу в Україну і Європу. Ні, ні, і ще раз ні, і для цього – всі способи гарні та прийнятні. Тому не випадково, епіцентром військового протистояння став саме містечко Слов’янськ, як вірогідний центр по видобутку газу, до якого була прикута увага не тільки всієї України, а і всього світу. Вже сьогодні, коли пройшов певний час з тих подій можна сміливо стверджувати, що на Донбасі абсолютно відсутній про-російський патріотизм, будь яка боротьба за гуманність, захист російськомовного населення від лютих бандерівців, бо всі ці речі можна і потрібно компромісно досягти за столом переговорів. Росії, вчорашнім і сьогоднішнім «господарям» Донбасу конче потрібна або повністю контрольована територія, або постійний військовий конфлікт, або федералізація цієї території, що в підсумку не дасть змоги розвивати території та добувати сланцевий газ в напруженій атмосфері. Вірні апологети «російського міра» комуністи та їх посіпаки розгорнули на цих територіях акції протесту з так званими екологами проти видобутку газу, і перш за все, акцентую, проти видобутку газу західними компаніями. Як наслідок комплексу таких дій американська компанія Shell вийшла з проекту розірвавши угоду в односторонньому порядку з причини невиконання, вже нинішнім урядом України зобов’язань щодо забезпечення нормативної та законодавчої бази видобутку вуглеводнів. Уявимо, що напружена ситуація на Донбасі збережеться ще багато років, а так воно і буде, і ми, і надалі сидітимемо на газовій голці російського газу, проте, втягнувшись в цю авантюру Росія вже програла газовий європейський та індо-східно-азіатські ринки збуту. Бо і Європа, і США, і Китай та інші енерго споживачі, вже переорієнтувалися на інших постачальників попутно обваливши ціна як на нафту так і на природній газ. Отож, вочевидь, що в першу чергу війна на Сході України йде не за ефемерний політичний вплив, не за натівські бази на кордоні з Росією, а за газ, за газову незалежність України від Росії на довгі роки та десятиліття. Відома теза про те, що сучасні війни в основному йдуть та будуть іти за володіння світовими ресурсами повністю підтверждується в сьогоднішніх реаліях українського буття. І якщо застосувати відомий в народі фразеологізм що люди «гинуть за метал», то в нашому випадку, на жаль, люди гинуть за сланцевий газ, величезні поклади якого залягають саме на Донбасі!
