21 December 2024, 20:28 Житомир: °C
Дмитро Давидов
Електрик, економіст, вчитель, соціальний працівний і просто людина, якій не все одно.

Заручники бідності

Зображення до статті, яке я не зміг завантажити сюди. (житомирінфо пише помилку ERROR_DURING_UPLOAD_PROCESS)

Вже вдруге деякі люди отримали монетизовану субсидію. І, начебто, то є добре… І разом з тим, хочу поділитися одним спостереженням. Маю сусідку – пенсіонерку. Отримавши «збільшену» на розмір субсидії пенсію, вона була у захваті – відносно велика сума грошей у її руках давали відчуття свободи… Бабуся купила собі ікри, інших смачних речей, які вона не могла собі дозволити до монетизації… На застереження про те, що не вистачить на оплату комунальних послуг, вона відповіла – «а що, мені голодати?» А потім прийшли квитанції…. А згодом розпач і усвідомлення того, що доведеться віддати не тільки монетизовану субсидію, але й більшу частину пенсії і затягнути пасок.

На жаль, багато людей мають труднощі з управління своїми фінансами. За СРСР громадян не вчили інвестувати, відповідально розпоряджатися грошима. Люди, в основній масі, покладалися на державу, яка у значній мірі визначала що, коли, кому і як. Вважаю таких, як правило, людей вже пенсійного віку, найменш захищеними. Адже вони не мають іншого джерела доходу крім пенсії. І коли у них в руках опиняється значна сума грошей, вони можуть витратити її на те, що не дасть потім змоги розрахуватися з комуналкою, в результаті чого вони перестануть отримувати субсидію а нерухомість їх за рішенням суду можна буде продати для оплати боргу… Тоді у житті таких громадян настане колапс. Але чи слід звинувачувати їх самих у тому? Часто гроші витрачаються на ліки… Відповідь на питання жити чи мати борги – однозначна. Що робити в таких випадках?

Згадався випадок, який стався у березні цього року. Я був у пенсійному фонді – чекав на довідку. Одна бабуся у черзі із сльозами і розпачем запитувала у працівниці фонду -«а як же мені бути… у мене вже декілька днів їсти нічого». Так, насправді можна повірити у те, що провадиться політика знищення «зайвого» населення.

Мені прикро, що керманичі державного воза зробили і продовжують робити більшість населення жебраками, даючи їм можливість виживати виключно з милості цих самих керманичів. Зрозуміло, що керувати і контролювати легше тих, хто цілком фінансово від тебе залежить… Забезпечену людину, яка не потребує подачок тяжче контролювати… Забезпеченість також часто призводить до наявності вільного часу, а він, разом з грошима, буває, змушує людей думати… А розумні і забезпечені – то є страшно для нечестивої влади.

А висновків я зроблю всього два:

1. жебракам, якими нас зробили, не впадати в ейфорію від купюр у власних руках;

2. намагатися тверезо і відповідально ставитися до своїх громадянських обов’язків і як один з проявів цього – свідомо і з мудрістю робити вибір на виборах будь-якого рівня.

Дай Боже мудрості народу і страху Божого керманичам.