Десять років тому я стажувалась на одній з європейських грантових програм у Польщі, як бізнес-консультант. Нас вчили як співпрацювати з великим і малим бізнесом, як бути для них максимально корисними, де і як шукати додаткові ресурси. А ще багато розказували про економіку Європейського Союзу, показували культурну та історичну спадщину. А ми під час численних візитів на підприємства, у мерії, університети і торгові палати питали: як Польщі вдалося? Мабуть, вся справа у європейських грошах? Усі ж пам’ятали, якою занедбаною навіть на нашому фоні Польща була у дев’яності.

І знаєте, що мене тоді найбільше вразило? 95% відповідей звучали так: «тому що ми, поляки, були не байдужі. Зміни у громаді починаються з нас. Кожен може зробити щось корисне там, де живе і працює».

Спершу я (та й усі також) сприймала таку відповідь як фарс. Думала: поляки хочуть справити на нас враження своєю високою громадянською позицією. Але день за днем спілкування з різними людьми, від директорів підприємств і мерів до працівників сільрад і консьєржів у готелі, показали, що для поляків думати про суспільні інтереси – це не гарна поза, а щоденна свідома позиція. Саме тому з тобою скрізь чемні (я з вами чемний – ви до нас ще приїдете, розкажете про наш готель іншим, отже мене буде робота, у нашої громади податки і ми усі будемо жити добре), саме тому рівень суспільної активності високий (а хто має нам щось робити? Ми самі – все організували, виграли грант для села/міста/університету, нам тут жити/працювати), саме тому чисто і комфортно для усіх, незалежно від віку і стану здоров’я (тут можна навіть не коментувати додатково).

Тобто справжні зміни починаються не з питання: що держава чи мерія може для мене зробити? А з питання: що можу зробити для громади я?

Я знаю, що законодавство у нас недосконале. А воно цілком достатнє для того, щоб ми могли жити нормально. Суспільна інертність і байдужість – більш вагомий чинник наших бід, ніж державна і місцева влада.

Чому я пишу про це саме сьогодні? Днями мій друг Олександр Воєвудський започаткував акцію «Житомир буде чистим», силами своєї клінінгової компанії відмив одну із найбрудніших громадських зупинок на Богунії, розказав про результати на своїй сторінці у Facebook. Знаєте, як би на це відреагували у Польщі?

Приблизно так:

• Супер, дякуємо!
• Давайте ми допоможемо робочою силою, мийними засобами і приберемо ще 1-2-3 зупинки!
• Давайте напишемо звернення до мерії, нехай такі прибирання регулярними у всьому місті і оплачуються з наших податків.

А знаєте, що зробили у Житомирі? Написали:

• А чого один раз?
• А помийте Польову!
• Та знаємо, це - просто піар!

Я особисто багато разів проходила через подібне суспільне сприйняття, коли започаткувала серію безкоштовних семінарів для підприємців, коли разом з командою розвивала шаховий спорт у Житомирі і Шахову школу "Інтелект".

От до тих пір, поки кожна хороша справа буде сприйматися з позиції: та це людина піариться, і взагалі зробив добре діло – став винен усім, то ми будемо жити, як живемо – у брудній і сірі дійсності.

Розвиток громади - наша спільна турбота.

Хочемо жити краще – треба самим братися до справи!