Україна входить у другий десяток країн за рівнем охоплення населення вищою освітою. Але знаходиться у восьмому десятку за рівнем рівнем підготовки кадрів і показником колаборації між університетами та індустріями. В цілому ми 44 за рівнем освіти і 85 за рівнем розвитку бізнесу. Як наслідок, Україна 85 за рівнем глобальної конкурентоспроможності серед 141 країн світу (опустилася вниз на 10 сходинок за три роки).

***

Як бачимо, конкурентоспроможність країни і регіону залежить не лише від розвитку бізнесу і рівня економічних показників, але від рівня розвитку освіти, від ефективності співпраці між університетами та організаціями.

***

Вчора на семінарі розбирали із студентами проблеми маркетингу персоналу. Говорили про те, що в Житомирі (шкода, шкода) підприємства майже не використовують цей сучасний підхід до управління людськими ресурсами.

Як наслідок - лише кілька підприємств системно працюють з випускниками вишів щодо стажування і наступного працевлаштування.

Як наслідок - лише кілька навчальних закладів можуть похвалитися, що мають ефективні центри працевлаштування.

Як наслідок - наші випускники не бачать своє майбутнє у Житомирі і націлені підкорювати Київ або інші великі міста України або близького зарубіжжя.

Чи може місто дозволити собі стояти осторонь цієї проблеми?

Однозначно, ні.

Без молодих фахівців, без їхньої енергії і без їхнього вкладу у формування місцевого бюджету Житомир розвиватися не зможе.

А що реально може зробити місцева влада?

1) перш за все, налагодити діалог із бізнесом, створити режим максимального сприяння. Місто не може змусити брати на роботу випускників, але може створити ситуацію, коли підприємства будуть швидко розвиватись і потребувати великої кількості трудових ресурсів.

2) організувати спільний майданчик для діалогу керівників вишів, власників і керівників бізнесу, місцевої влади. Показати кожній стороні вигоди від співпраці, надати методичну допомогу, придумати якісь плюшки для кожного учасника))

3) якщо не кожен з університетів/коледжів має змогу створити власний центр працевлаштування, то альтернативою може бути міський центр. Врешті, саме місто найбільше зацікавлено у том, щоб молодь залишалася тут, а навчальні заклади і бізнес успішно розвивалися і платили податки.

Ви скажете, що партнерство освіти і бізнесу - проблема національного рівня, а не місцевого. І будете праві. Але чи варто чекати загальнодержавних рішень? Тим більше, жодних законодавчих перепон для такої співпраці немає. Я знаю приклади в Україні, де ця проблема вирішена не тільки на рівні міста. Є навіть окремі підприємства, які вирішили не чекати державних рішень і успішно співпрацюють з освітою: спільно проводять наукові дослідження, формують під свої бізнес-потреби навчальні програми, організовують стажування і працевлаштовують.

Колаборації освіти і бізнесу необхідна. І місцеве самоврядування має відігравати у такому процесі активну роль. Це завжди win-win для кожної із сторін.