Теорія ігор використовує математичні моделі для прогнозування економічної поведінки суб’єктів. І дає можливість дуже добре показати абсурдність карантинної ситуації в Україні.

Отже, теорія ігор пояснює такі важливі речі:

• учасники економічних відносин конкурують за результат (тобто діють в умовах конфлікту), але при цьому можуть мати як різні, так спільні інтереси. В нашому випадку держава прагне скоротити видатки на медицину і соціальні гарантії шляхом зменшення контактів між людьми і, відповідно, ступеня захворюваності. Це вимагає встановлення обмежень і зупинки частини бізнесів, тобто держава і бізнес мають різні інтереси (антагоністичний конфлікт, який призводить до некооперативної гри). Бізнес прагне працювати, тому об’єднує свої зусилля у боротьбі з державними обмеженнями (кооперативна гра)
• учасники завжди діють в умовах невизначеності, тобто не знають напевне про дії інших учасників. Держава зупиняє бізнеси, але не знає, чи відреагує бізнес на обмеження, і як сильно відреагує. Бізнес ніколи завчасно не знає про початок карантину, про можливість одержати якісь компенсації. Підприємці об’єднуються, але у них немає чіткого уявлення, як держава відреагує на їхні дії
• некооперативні ігри тяжіють до результату win-lose, в якій одна сторона прагне виграти за рахунок іншої. В нашому випадку держава розраховує виграти (зекономити) за рахунок бізнесу. Але в умовах невизначеності справжні результат може бути діаметрально протилежним)) або lose-lose - невтішним для обох сторін
• кооперативні ігри, навпаки, дають з великим ступенем вірогідності можливість одержати результат win-win, за якого усі учасники виграють. Тобто, будучи по суті конкурентами, але об’єднавшись заради спільних цілей, підприємці таки мають шанс пролобіювати свої інтереси.

Теорія ігор має ще іншу назву – Стратегічна взаємодія раціональних гравців. Ця назва пояснює, що гравці мають мислили стратегічно і раціонально, тільки так вони зможуть знайти оптимальне економічне рішення, від якого виграють усі. Поведінка держави як гравця в карантинному конфлікті є ні стратегічною, ні раціональною:

• обмеження, які вводить держава, в більшості випадків абсурдні до смішного (згадайте шкарпетки і лопати для снігу, які не можна було купити взимку), комунікація з приводу карантину з населення і бізнесом – недолуга за змістом і недостатня за обсягом
• умови для учасників одного типу є несправедливо різними (Вельвет і Буковель працюють, а розваги і ресторани по усій країни – закривають; критерії, на основі яких держава часом видає компенсації, непрозорі і несправедливі),
• держава обмежує права бізнесу, але не виконує гарантії (тобто не компенсує втрати від вимушеного простою)
• наслідки державної політики ніхто не прораховує: простій бізнесу призведе до зниження податкових надходжень, зниження купівельної спроможності населення, зростатиме запит на одержання соціальних виплат і послуг, сплеску злочинності, зростання еміграції і т. д., тобто в довгостроковій перспективі держава накопичує проблеми, зменшує свої доходи і збільшує видатки.

В результаті: держава думає, що впроваджує карантин, люди налякані, збуджені і обурені, а бізнес шукає шляхи обійти обмеження (вдається не усім) і способи відстояти свої інтереси.

Розумно було би шукати рішення, які принесуть пропорційні вигоди кожній із сторін. Співробітництво (навіть з конкурентами), узгодження дій потенційно завжди (!!!) більш вигідне, ніж протистояння і бажання виграти за рахунок іншого. А те, що відбувається зараз, більше нагадує казку про царя, який вбиває курку, що несе золоті яйця. Могли б мати win-win, але отримуємо lose-lose.