Топоніміка (від грецького topos – місце та onyma – назва, ім'я) – це наукова дисципліна, яка вивчає географічні назви, їх походження, розвиток, сучасний стан, смислове значення. Топоніміка тісно пов'язана з історичною наукою. Назва – це не лише візитна картка вулиці чи провулка, а й своєрідна пам'ятка тієї епохи, в яку вона виникла. Це як вікно у минуле.
Століття тому житомиряни називали вулиці, провулки, площі та території міста найпростішими зрозумілими назвами. Справжнім творцем назв тоді був народ, який назвав вулицю на Подолі – Подільською, найширшу у місті – Широкою, найгучнішу від проїжджаючих підвод на Воздвиженський ринок – Шумною, що веде до базару на Путятинці – Базарною, до лазні – Банною, до млина – Млиновою, до іподрому – Іподромною, а ту, де знаходилася Воздвиженська церква, – Воздвиженською. Деякі вулиці (Прохорівська, Петрівська, Семенівська, Молчанівська) та багато провулок (Беккерівський, Пигулівського, Шпільберга, Гофмана та інші) у Житомирі називали на честь тих, хто першим на них оселився.
Назви вулиць, що виникли внаслідок забудови стародавніх доріг, вказували напрям, до якого населеного пункту вони вели. Це Київська, Чуднівська, Черняхівська, Вільська, Бердичівська, Крошенська, Левківська та інші. А які оригінальні та красиві назви місцевостей та передмість Житомира: Дівоче поле, Малеванка, Кокаричанка, Вигадка, Смолянка, Зелений гай, Кривий Брід, Путятинка, Рудня. Вони приємно тішили око та слух. У ХІХ столітті була спроба місцевої влади привласнити новим вулицям імена російських міст (Тульська, Саратовська, Тамбовська, Орловська, Смоленська, Ярославська та інших), але їх житомиряни не сприйняли. Прижилася лише одна назва – Московська.
Перші перейменування вулиць почалися в середині ХІХ століття у зв'язку з прокладанням Брест-Литовського шосе через Житомир. Дорога до села Вільськ (нині вулиця Перемоги) та частина Великої дороги до Радомишлю (тепер Київська вулиця) стали частиною нового шосе та отримали тимчасову проектну назву Шосейна вулиця. На плані міста 1953 видно, що її розділили на дві – Київську та Вільську. Тоді ж колишню вулицю Київську на Замковій горі назвали Кафедральною. Початок Черняхівської вулиці ліквідували, її закінчення включили до складу шосе, а середню частину, що залишилася, перейменували на Старовільську.
У 1860-х роках вулиці Широку та Шумну об'єднали в одну та назвали Чуднівською. У другій половині XIX століття вулиця Тісна стала Малою Чуднівською, відповідно Чуднівську перейменували на Велику Чуднівську. Вулицю Зелену перейменували на Жандармську (тут тоді була губернська жандармерія). На початку 1880-х років формується продовження Жандармської вулиці від нинішнього Старого бульвару до Монастирської (тепер – Шевченка) вулиці. Це нове продовження отримало назву «Новожандармська вулиця», а Жандармська стала Старожандармською. До століття від дня народження О.С. Пушкіна в 1899 році обидві вулиці об'єднають в одну під назву «Пушкінська».
В 1878 року вулицю Садову біля нинішнього стадіону «Полісся» назвали «Синельниківською» на честь генерал-майора Миколи Петровича Синельникова, який з 1852 по 1855 рік був Волинським губернатором і активно займався питаннями реконструкції та планомірної забудови Житомира. Вільська вулиця з 1897 по 1912 роки була поділена на дві: Соборну (від її початку до нинішньої площі Короленка) та Вільсько-шосейну (інша частина вулиці). Вільсько-Шосейну 1904 року перейменували на «Велику Вільську вулицю». В 1912 вулиці знову об'єднали і назвали «вулицею 1812» (на честь століття Вітчизняної війни 1812). В 1901 року Миловська вулиця стала Гоголівською. У 1911 році Семінарійську площу перейменували на площу Олександра II. 1914 року, до століття від дня народження М.Ю. Лермонтова, Банна вулиця отримала нову назву «Лермонтовська». Меморіальних назв практично не було.
Після жовтневого перевороту 1917 року у топоніміку вторглася політика та ідеологія. Низка перейменувань вулиць, провулків та площ у Житомирі розпочалася у 1919 році при УНР (Українська Народна Республіка). За роки радянської влади майже всі вулиці та провулки були перейменовані. Зі 189 історичних назв було знищено 180. За спустошливим підсумком роки радянської влади у Житомирі можна охарактеризувати як топонімічний геноцид. Назви давалися на честь керівників партії та уряду, діячів міжнародного комуністичного руху, героїв громадянської війни, партійних з'їздів, радянських свят та подій, які жодного відношення до Житомира не мали.
Наприклад, Велику Чуднівську вулицю (тепер Леха Качинського) перейменували на вулицю імені Повстання 5 січня 1919 року. Це повстання, організоване комуністичною партією Німеччини, відбулося Берліні і було придушене за кілька днів. Керівників повстання Розу Люксембург та Карла Лібкнехта розстріляли. І до чого тут Житомир? Але житомирські більшовики влаштували гучну кампанію через «вбивство світовим імперіалізмом» німецьких товаришів. Головну площу міста назвали ім'ям Рози Люксембург, а нинішню вулицю Перемоги – вулицею Карла Лібкнехта. Іменем Рози Люксембург, крім площі, назвали і вулицю в районі, де тепер площа Перемоги (не зберіглася).
Ще дві вулиці було перейменовано на честь німецьких основоположників комунізму. Велика Бердичівська стала вулицею Карла Маркса, а Молчанівська (нині Новий бульвар) вулицею Енгельса. Вулиця Кашперівська стала вулицею Андре Марті (французький комуністичний діяч), а Миколаївська – Паризької комуни. Старий бульвар назвали вулицею Третього Інтернаціоналу. Київській вулиці дали ім'я «вождя світового пролетаріату» Леніна. Не забули перейменувати вулиці й на честь таких героїв як Чапаєв, Котовський, Будьонний, Лазо.
Хвиля перейменувань пройшла після Другої світової війни на ознаменування перемоги над ворогом та на честь Героїв Радянського Союзу, частина з яких звільняли Житомир. Після польоту Гагаріна в космос перейменували вулицю Госпітальну на Гагаріна, Кооперативну на Комарова, а міський парк, заснований бароном де Шодуаром, став називатися ім'ям Юрія Гагаріна. З'явилася вулиця Космонавтів та кінотеатр «Космос». До того ж, багато вулиць перейменовувалися по кілька разів. Наприклад, вулиця Бориса Тена міняла назву 5 разів, вулиця Фещенка-Чоповського – 6 разів, вулиця Івана Кочерги – 9 разів, а Старий бульвар – 11 разів.
У 1991–1995 роках міська рада повернула колишні назви вулицям Київській, Великій Бердичівській, Малій Бердичівській, Михайлівській, Хлібній, Кафедральній, Старовільській, Львівській та Театральній. Але під тиском ветеранів війни частину вулиці Театральній знову перейменували на Героїв Сталінграда. 1989 року частини вулиці Леванєвського повернули історичну назву «Дмитрієвська», оскільки на цій ділянці вулиці в будинку № 5 народився майбутній конструктор космічних систем, академік Сергій Павлович Корольов. 2016 року пройшла велика хвиля декомунізації топонімів у Житомирі. У лютому перейменували 87 вулиць та провулків, а у травні ще 33. Потім згадали, що забули перейменувати частину Театральної вулиці. Вулицям Синельниківській, Володимирській, Троянівській, Трипільській та провулку Успенському повернули колишні історичні назви. Інші вулиці та провулки перейменували на честь політичних діячів УНР, ОУН та Героїв новітньої історії України.
Здебільшого це не житомиряни. Їхні імена ніяк не були пов'язані з історією топонімічних об'єктів, названих на їхню честь. Тобто пішли за тим самим принципом, що й за радянської влади. Різниця лише в тому, наприклад, що назву вулиці Чапаєва замінили на Степана Бандеру, Адмірала Щастного – на Дмитра Донцова, а вулицю Черняховського (колишня Чуднівська) – на Леха Качинського (президент Польщі, який загинув в авіакатастрофі). В 2023 році нова хвиля перейменувань близько трьох десятків топонімів — дерусифікація.
Усі перейменування при зміні політичних режимів завдали житомирським топонімам такої шкоди, що ні нам, ні наступним поколінням не відновити їхні історичні назви. Втрачено історичну пам'ять народу. Необхідно прийняти закон про охорону історичних топонімів як невід'ємну частину історико-культурної спадщини.
