Професор Василь Григорович Кравченко (8 травня 1862 - 20 березня 1945) - український діалектолог, етнограф, фольклорист, музеєзнавець, краєзнавець та письменник.
Народився у Бердянську. Його батько, безземельний селянин із козаків-запорожців, мати – житомирянка. Кравченко закінчив Феодосійський учительський інститут із золотою медаллю. Але за підозру у зв'язках з народовольцями у 1880 році був позбавлен права викладати у школах та віддан у солдати. Того ж року вступив до Одеського військового училища. Після училища продовжив службу офіцером у 126-му Рильському піхотному полку, потім в охороні на австрійському кордоні.
У жовтні 1898 року поселяється в Житомирі, влаштувавшись на роботу старшим помічником керівника Першого округу Волинського губернського акцизного управління (на фотографії він у форменому сюртуку чиновника цього управління). Жив на Великій Бердичівській вулиці у будинку №101. Будинок зберігся, тепер у нього №79. Був одним із засновників Товариства дослідників Волині, зокрема його етнографічної секції. 1913 року очолив Волинський центральний музей. Після початку Першої світової війни як «неблагонадійна особа» висланий у місто Килимів Володимирської губернії. Повернувшись у 1916 році із заслання до Житомира, працював у тому ж акцизному відомстві, потім викладав у Волинському інституті народної освіти та очолював етнографічний відділ Волинського музею у Житомирі. Організував краєзнавчі гуртки на Волині. Прочитав у 1920—1924 роках понад 800 лекцій з етнографічної та краєзнавчої тематики.
1929 року його заарештували у справі СОУ (Союз визволення України). Перебував під слідством та відбував покарання у Житомирській в'язниці. 1930 року його звільнили, але преса почала звинувачувати його у буржуазному націоналізмі, і він змушений був залишити Житомир. Переїхав до Дніпропетровська, працював у музеї. 1933 року його звільнили як «ворога народу», позбавили житла та пенсії. Кравченко поїхав у Ростов-на-Дону до Михайла. Але на цьому його муки не закінчилися. У 1939 році заарештували і відправили на заслання в Магадан його єдиного сина Михайла, який працював інженером. А професор Кравченко, не дочекавшись повернення сина із заслання, помер у бідності 1945 року на 83 році життя.
У лютому 2016 року вулицю Петровського у Житомирі перейменували на вулицю Професора Кравченка.

Світлина 1903 року.
Джерело: Василь Кравченко «Щоденник. 28. VIII.1903 р. Житомир».