Аграрний сектор останнім часом позиціонують у якості „локомотиву” національної економіки і бюджетоутворюючої галузі. На старті сезону весняних польових робіт ми вирішили з'ясувати, чи на повну потужність вказаний „локомотив” тягне вітчизняну економіку. Наш співрозмовник - Тетяна Зінчук, доктор економічних наук, професор Житомирського національного агроекологічного університету.
Наше досьє
Зінчук Тетяна Олексіївна, завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Житомирського національного агроекологічного університету, доктор економічних наук, професор. Викладає дисципліни: Міжнародні економічні відносини та Інтеграційна економіка. Відмінник освіти України.
У 2009 р. захистила докторську дисертацію на тему: “Євроінтеграційні перспективи аграрного сектора економіки України” в Державній установі “Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України”, м. Київ.
У 2010 р. учасниця проекту «Підтримка дорадчих служб та інших інституцій, які працюють в аграрному секторі України, в реалізації програм розвитку сільського господарства і сільської місцевості з врахуванням досвіду Польщі та Євросоюзу», республіка Польща.
У 2007 р. ознайомлювалася з досвідом роботи фермерських господарствах Франції.
У 2006 р. брала участь у проекті “Нові завдання перед сільськогосподарськими дорадчими службами Польщі і України – обмін досвідом” на тему: “Планування розвитку сільських територій”, Республіка Польща.
Брала участь у Міжнародних науково-практичних конференціях у Польщі (Люблінський католицький університет), Болгарії (Економічний університет, м. Варна), Німеччині (Університет Халле-Віттерберг, м. Халле), Литві (Литовський сільськогосподарський університет, м. Каунас).
- Тетяно Олексіївно, чи обґрунтовано аграрну галузь позиціонують у якості „локомотиву”?
- Безперечно. Навіть незважаючи на нестабільність політичної та фінансово-економічної ситуації в країні, сільське господарство продовжує нарощувати свій потенціал та демонструвати місце на світовому ринку у якості серйозного гравця та стабільного експортера. Вже традиційно за аграрним сектором закріпилося 1-е місце в світі з експорту насіння олії, третє - з експорту зернових та кукурудзи, 6-е - пшениці, 9-е - м'яса курей. Саме аграрний сектор формує 13% ВВП держави, а частка його в загальнонаціональному експорті становить 10-11%.
- Наскільки потужний цей „локомотив” Житомирської області?
- Аграрна галузь Житомирської області також демонструє вагомі здобутки. За 2013-2014 маркетинговий рік за межі нашої області відвантажено 750,3 тис. т зерна, з нього на експорт -716,5 тис. т. В структурі реалізації зерна найбільше реалізовано кукурудзи - 542,5 тис. т, сої - 86,5 тис. т, пшениці - 60,2 тис. т, ріпаку - 49,2 тис. т, жита - 4,1 тис. т, ячменю - 3,6 тис. т, іншого - 4,2 тис. т.
Потужність „локомотиву” Житомирщини забезпечують 775 фермерських господарств; 194, 7 тис. особистих селянських господарств, які утримують 139,7 тис. голів великої рогатої худоби (64,4% від загального по області), а також 15 холдингових компаній (обробляють понад 179 тис. га ріллі, що становить майже 45% від загальної площі земель, яка знаходиться в обробітку).
Проте поряд з позитивом існують проблеми. Якщо говорити про фермерські господарства, то вони ведуть переважно дрібнотоварне виробництво. Більшість цих агроутворень займаються виробництвом рослинної продукції та спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, овочів та кормових культур. І лише 135 господарств (15% від загальної кількості) займаються тваринництвом.
Існують проблеми і в особистих селянських господарствах. Очевидним є таке явище, як низький рівень конкурентоспроможності продукції цих господарств. В останні роки у їх діяльності спостерігається скорочення поголів'я худоби і птиці, зменшення виробництва продуктів харчування. Більшість ведуть господарську діяльність для задоволення власних потреб, навіть якщо виробництво є збитковим. Незважаючи на те, що цією категорією господарств наразі виробляється понад 73% валової продукції, потенційні можливості збільшення продукції та поліпшення її якості тут досить обмежені: сільське населення швидко старіє, виробництво базується переважно на ручній праці та не є інвестиційно привабливим.
Далеко не однозначною є діяльність агрохолдингів. З одного боку вони обробляють великі площі, забезпечують відповідні обсяги продукції, з іншого - не завжди дотримуються вимог землекористування.
- Як вважаєте, вище вказані здобутки - максимально можливий результат?
- Далеко не максимальний. Справа в тому, що чіткою є тенденція сировинної орієнтації експорту. У його структурі переважають зернові, жири та олії тваринного і рослинного походження, насіння та плоди олійних культур. Дуже мало експортується готова продукція. А це означає, що ми недоотримуємо додану вартість товару, тобто головну величину, яка формується внаслідок реалізації готової продукції.
Якщо говорити мовою цифр, то при сировинному експорті недоотримується 25 млн. грн. доданої вартості на кожних 100 тис. тонн експорту. З цього можна вирахувати загальну суму недоотриманого. Якщо, наприклад, Житомирська область експортувала 716,5 тис. тонн зерна, значить, вона недоотримала майже 180 млн. грн. По Україні це астрономічна цифра.
З огляду на зазначене можна констатувати, що аграрна галузь тягне вітчизняну економіку, але могла б тягнути значно краще.
- Що заважає українським аграріям експортувати готову продукцію?
- Перешкод як таких немає. Більше того, поліпшились умови для зовнішньоекономічної діяльності. Свого часу була підписана угода про зону вільної торгівлі Україна - ЄС, яка фактично відкрила нашим товарам двері на ринок Європи. Проте життя показало, що ми не зовсім готові увійти в ці двері.
Відповідно до угоди, Україна отримала від ЄС тарифні квоти на пшеницю, кукурудзу, ячмінь, яйця, мед тощо. З одного боку квоти звужують експортні можливості, з іншого - формують відповідальність виробника за якість та безпеку продукції, що експортується. Що ж в результаті. За попередній рік українським аграріям не вдалося повністю використати вказані квоти. За більшістю тваринних позицій наші аграрії не змогли реалізувати жодної тонни продукції. Стримання експорту відбувається через існування нетарифних бар'єрів: санітарних, технічних вимог, яким повинна відповідати продукція, що експортується. Не відповідають вказаним вимогам переважно готові харчові продукти.
Процес же гармонізації вітчизняних стандартів з європейськими відбувається повільними темпами.
Другий момент - інвестиційний клімат. Хоча темпи інвестування в сільське господарство значно перевищують темпи інвестування в промисловість та сферу послуг, проте мотивація капіталовкладень є не соціально-економічні та інноваційні пріоритети, а отримання надприбутків за рахунок вкладання коштів у великодохідні галузі. В результаті - агропродовольчий ринок функціонує і розвивається в інтересах експортних трейдерів та агрохолдингів. При цьому дрібні сільгоспвиробники постійно відчувають проблему дефіциту обігових коштів.
Третє - на відміну від успішного функціонування підприємств малого агробізнесу в європейських країнах, в Україні стало закономірності укрупнення господарств аграрного сектору.
Вітчизняні агрохолдинги, як вказувала вище, ведуть не однозначну діяльність. Негатив - виснаження землі монокультурами, пролетаризація сільського населення тощо.
Фермерські та особисті селянські господарства не можуть інтегруватися у світовий ринок, ні за ціною, ні за якістю продукції, ні за багатьма іншими параметрами, що перешкоджає їм вийти не тільки на внутрішній, але й на значно жорсткіший ринок ЄС.
Четверте - рівень підтримки вітчизняного аграрного виробника. В той час, коли у 2013р. ріень державної підтримки сільського господарства в ЄС складав від 775 євро на один га (Франція, Німеччина) до 83 євро (Латвія), в Україні аналогічний показник становив лише 385 грн., або 23,5 євро.
- В Євросоюзі, мабуть, зовсім інша державна аграрна політика?
- Безумовно. В ЄС впроваджена концепція сталого розвитку з посиленням екологічної складової. Йдеться про наступне. Перше - дотримання 3-пільної сівозміни. Друге - відведення 7% площі сільськогосподарських угідь під екологічні чисті культури. І третє - резервація пасовищ. При недотриманні зазначених вимог накладаються штрафні санкції у розмірі 30% від суми дотацій.
Правда, і в Україні існують штрафи за недотримання вимог землекористування, але, наприклад, якомусь холдингу вигіднішим буде понести вказане фінансове покарання, ніж сіяти ріпак по ріпаку, соняшник по соняшнику тощо.
Аграрна політика в ЄС спрямована на диверсифікацію аграрного бізнесу в напрямку туризму, рекреаційних зон тощо, що покращує стан сільських територій. Принципово відрізняється там і планування аграрної діяльності. Якщо в Україні до цих пір діє директивний метод („зверху” вирішили, що розвивати, дали кошти, а на місцях мають їх освоїти за цільовим призначенням), то в Євросоюзі все вирішують сільські території.
Європейська модель розвитку агробізнесу доцільна й тому, що вона покликана зберегти генофонд на сільських територіях, навіть депресивних. Це актуально для багатьох сільських місцевостей України. Приклад - північна частина Житомирської області. Вона по своєму приваблива: лісами; його дарами; можливостями вирощувати культури, які, крім основного призначення, поглинають радіацію; туризму, в тому числі екстремального.
Сергій Ткачук для Житомир.info
