Інтерв'ю

Кіборг житомирської 95-ї бригади з позивним «Наркоз»: Кожен повинен зрозуміти, що зараз його домівка там, на Сході

27 травня 2015, 13:19

 Житомир.info поспілкувався із захисником Донецького аеропорту, житомирянином Сергієм Архангельським. Демобілізований військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади розказав, чому отримав позивний «Наркоз» та поділився думками з приводу підготовки військових медиків. Кіборг також розповів про найсильніші спогади від перебування в зоні проведення АТО, а також пригадав вісточки з дому, які допомагали пережити найскладніші моменти.

- Якою була ваша мотивація, коли ви пішли служити у військо? Чи пішли добровільно, чи були мобілізовані?

- Якщо брати мою історію потрапляння у військо, то вона була досить банальна для кінця лютого-початку березня 2014 року, тому що я був активним учасником Майдану. Був у складі медичних груп. Пережив на Майдані, як і вся Україна, і всі українці, ті важкі дні, починаючи з 18 лютого особливо, коли почався штурм Майдану, і 19 і 20 лютого – самий страшний день. Я вважаю це – один із самих страшних днів в Україні, коли проллялась українська кров.

Почались події в Криму і для мене, як і для всіх інших, хто був на Майдані, питання навіть не стояло – бути в Збройних силах України, чи не бути. По приїзду з Києва 7 березня я вже був у військкоматі і отримав повістку на 11 березня і 11 березня був призваний до лав Збройних сил.

- Що найбільше закарбувалося в пам’яті під час перебування в зоні АТО?

- Перше, що вразило, коли ти приїжджаєш (а ми добирались з Миколаєва, практично, «своїм ходом», на техніці) я побачив половину України. Можна сказати – південний схід. Мене вразило це, тому що у мене завжди було бажання подорожувати перш ніж закордоном, то в Україні. На жаль, моя мрія збулась в досить такі неприємні моменти, але мене вразили ті краєвиди і та природа, і ті українські степи, за які споконвічно проливали кров наші пращури. Тому це було моє перше яскраве враження.

А коли вже дібрались до місця, сталась така неприємна ситуація: розміновуючи невідому вибухівку підірвався наш сапер. Це була фактично перша смерть в нашій бригаді. На жаль, він помер по дорозі до шпиталю. Це такі перші враження. А повертаючись до вашого питання – то це мабуть все таки Донецький аеропорт. Це такі спогади, які, я думаю вже ніколи не зітруться.

Автор фото Сергій Лоіко

- Під час служби у війську ви мали позивний «Наркоз», чому так?

- Ще перебуваючи на Корбутівці, коли командири підрозділів були забезпечені засобами зв’язку, і я в тому числі, постало питання позивних. Ну, і почали вибирати. Більшість, звичайно, відповідно до свого фаху. А так як я лікар-анестезіолог, то я «Наркоз».

- Що допомогло пережити найскладніші моменти? Чи був у вас якийсь оберіг?

- Перше, що тобі допомагає пережити будь-що – це твій внутрішній стан. Тому що багато хто з хлопців не витримував, отримували дуже важкі психологічні травми. Мені дійсно допомогла підтримка з дому, яка в мене була. Нехай я не міг дзвонити, але мені достатньо було заспокоїти рідних двома-трьома реченнями. І будь-яка звістка з дому – вона дає тобі наснаги, дає тобі життєвих сил, що можна, як то кажуть, гори звернути. Ну, і взагалі молитва. І обереги – це хрестик мій і мамина ладанка.

 

- Які у Вас відчуття від мирного життя?

- Ми бачимо і мобілізованих військових в формі, ми бачимо, що і шпиталі пораненими зайняті. Але якось для основної маси люди чи то не хочуть цим перейматись, чи просто захисний механізм свідомість увімкнула «я не хочу цього бачити». А я кажу, що повинен зрозуміти кожен із нас, що домівка кожного з нас сьогодні на сході України. Чи то маєток у Києві – він на сході України, чи то моя квартира у Житомирі – вона на сході України. І, мабуть, потрібно повторювати це постійно, бо там чиїсь батьки, чиїсь сини, чиїсь діти.

Стосовно мирного життя, то мені багато речей не подобається. Я не буду брати економічну сторону цього питання, бо це складне питання. Але що мене найбільше дратує, що за рік не зроблено нічого. І коли я спілкуюсь з людьми, то вони кажуть «от ціни підвищились на газ», я кажу: ціни на газ тут – це ніщо, порівняно з тим, що відбувається там. Бо там люди залишають життя і здоров’я, і їм уже той газ, тим хто сьогодні лежить в землі, для них уже не принципово. Принципово – зберегти країну, принципово не втратити той шанс, який нам дала історія.

Нижче - повне відеоінтерв’ю з Сергієм Архангельським

Житомир.info

Матеріали по темі