Нещодавно у Facebook знайомі показали сторінку чоловіка, який займається розмінування і розповідає, які «подарунки» знаходить у місцях, де були російські війська. Виявилося, що він раніше працював на Житомирській митниці, був головним державним інспектором. На початку 2015 року чоловік, маючи військову спеціальність сапера, пішов в АТО, де майже півтора року займався розмінуванням на сході України. А в лютому цього року з перших днів повномасштабного російського вторгнення в нашу країну став бійцем територіальної оборони Житомирської області. Чи відрізняється робота сапера в 2015 та 2022 роках, що саме мінували російські військові на півночі нашої області, коли можна буде безпечно ходити в ліс та на що потрібно звертати увагу, щоб не трапилося біди – про це в інтерв’ю Житомир.info розповідає командир саперного взводу.
- Є різниця між вашою роботою в зоні АТО і тим, що робите зараз?
- Так, зараз мінування більш інтенсивне, більш професійне. І там не було бомбардувань, тут я вперше зустрівся з авіаційними бомбами ФАБ-500, ФАБ-250, з «Точкою-У», з касетними боєприпасами. В 2014-2015 роках з таким не зустрічався.
- Зараз розміновуєте територію в Житомирській області?
- Так, на півночі області. Коли був обстріл села Веселівка під Коростенем, то ми там трохи розміновували. Ще була задача евакуювати чоловіка з гангреною з села Грезля (Народицька громада): командир батальйону дав завдання нашому підрозділу розмінувати прохід до села, працівники лісового господарства вивезли чоловіка з гангреною в Коростень на лікування, і потім ми почали село розміновувати.
- Ви почали розміновувати після деокупації в перші дні квітня?
- Саме так. В перший день нашої роботи зняли 23 протитанкові міни, 4 міни ОЗМ, які ще називають «чорна вдова»: це осколкова міна, яка вистрибує і в радіусі 30 метрів вражає все живе. Вони цю міну поставили прямо в селі, причому поставили досить професійно, майже непомітно. Наступного дня ми в селі зняли 43 міни. І так потихеньку просувалися. Там же орки міст підірвали, то ми для переходу через річку зробили маленький місток. І коли їхали на завдання, то командир батальйону нам давав продукти харчування для місцевих. Тобто туди ми везли продукти і зразу розміновували: перевіряли місцевість, щоб не було розтяжок.
- Що в основному мінують – дороги, будинки?
- Росіяни мінували територію за хатами. Дороги вкладали протитанковими мінами. Після сіл ми розміновували перехрестя, проводили інженерну розвідку дороги.
- Бачила у вас відео розтяжок в лісі, де тварини підірвалися.
- Це вони мінували свій периметр, там перехрестя доріг біля сіл. Ми там приблизно 250 протитанкових мін зняли і 39 ОЗМ. Плюс до того там ще були десь 10-12 мін, які спрацювали: підірвались дві кози, собаки, одна куниця, заєць, єнот. Від перехрестя наш підрозділ відходив в ліс десь на 400-500 метрів, щоб перевірити, де закінчуються їхні мінні поля.
- Зараз діє заборона на відвідування лісу, як довго вона ще буде?
- Ця заборона – це дуже важливо. А як довго… Рік війни – це 10 років розмінування. Спочатку буде розмінування населених пунктів і доріг, коли це буде закінчено – територія буде розбиватися на квадрати і буде гуманітарне розмінування. І росіяни ж на 2-3 кілометри в ліс не заходили, вони мінували тільки там, де в них були опорні пункти, де в них були, наприклад, склади, ті дороги, по яких вони пересувалися і де на них могла бути організована засідка. Ось в таких місцях вони мінували.
- Але ж ви не можете гарантувати, що людина зайде на 2-3 км в ліс і не натрапить на розтяжку?
- Звичайно, але це вже ДСНС буде розміновувати після війни, це вже їхні повноваження. Росіяни використовували заборонене Женевською конвенцією дистанційне мінування і касетні боєприпаси, які могли не долетіти, впасти десь в лісі, застрягти в землі. Воно може там лежати, і може спрацювати самоліквідування, або, не дай Боже, хтось наступить і воно спрацює. Тут ніяких гарантій немає, бо вони ж по нас гатили з усього, чого тільки можна.
- Тобто кілька років в ліс краще взагалі не ходити?
- Небажано, а якщо ходити, то дивитися під ноги. Там, де вони себе захищали протитанковими мінами, ОЗМ, то ми там, в принципі, практично все повитягали. Коли ДСНС буде робити гуманітарне розмінування, то вони будуть вже детальніше перевіряти. На даний час ми розмінували там, де люди ходять, де базуються наші підрозділи, там все перевірили і зняли. І ще розміновуємо, коли щось прилітає. В Народицький район у нас багато виїздів було, коли в двори поприлітали ці «гради», «урагани», касетні боєприпаси, ми їх теж підривали. Одна «Точка-У» прилетіла теж касетна, вона спрацювала. Ось так потихеньку працюємо.
- У звільнених населених пунктах біля Києва в приватних будинках знаходили розтяжки на сходах, прикриті одягом, замасковані в дворах…
- Дійсно там таке було, але в нас вони базувалися не в самому населеному пункті, а на перехресті доріг, там будинків не було таких, щоб замінувати. Ті будинки, які знаходились в населених пунктах де ми працювали також перевіряв і ДСНС – там такого вони не залишали.
- В деяких підрозділах є собаки, які допомагають розміновувати, а у вас?
- В нас такого немає (сміється). Річ у тому, що у нас батальйон територіальної оборони, який був створений на початку війни. Щоб зробити досвідчену собаку – це треба дуже багато часу витратити. Той, хто працює сапером, коли приходить на об’єкт, де треба розміновувати, то дивиться як би він сам поставив міни, щоб забезпечити безпеку. Ми приходимо, дивимось, обговорюємо, бо в кожного є свій досвід, у моєму підрозділі декілька людей теж воювали. Дивимося, де в них був фронт, звідки наші наступали, де для них була найбільша загроза, і йдемо працювати в тому напрямку. Після того, як побачили, що, де і як стоїть, ми зрозуміли їх систему мінування і так відпрацьовували квадрат за квадратом. Було таке, що за день находили 26 км: нас було семеро і ми вручну прочісували ліс, бо по іншому там не виходило, йшли туди й назад, туди й назад.
- З’явилася інформація, що Україна звертається до інших країн з проханням допомогти з розмінуванням. Чого саме не вистачає?
- По-перше – дуже велика територія бойових дій, по-друге – коли воювали на сході, в АТО, то там професійних саперів не багато було, а тут лише на одному перехресті працював штатний підрозділ інженерний, і крім ручної закладки їм ще допомагала машина ГМЗ, яка перекопує дорогу, вкладає міни, можна поля заміновувати. Ця машина автоматично кладе протитанкові міни, там у неї 206 чи 204 міни. У нас немає таких технічних систем для пошуку мін, а в Європі вони є, нам вони будуть допомагати. І чим більше нам буде допомоги, тим швидше можна буде ходити в ліс.
- Зараз посівна йде, до розмінування полів вас залучають?
- В Народицькому районі були прильоти, і ДСНС просила допомогти. З полів витягували «гради» касетні, допомагали розміновувати. Якщо нас залучають, то ми виїжджаємо і допомагаємо у розмінуванні полів.
- Можна сказати, що ви свою роботу на півночі Житомирської області вже завершили?
- Так не можна ще сказати, там дуже багато роботи, і крім нас ще ДСНС працює. Коли ми розмінували один населений пункт то туди приїхали електрики, газовики, ДСНС перевіряла біля кожного стовпа чи немає мін. Отак воно поступово все рухається. Так, все розміновується, не так швидко, як хотілося б, але я думаю, що до кінця року північ області буде розмінована повністю. Головне, щоб війна закінчилася, тоді ми кожного дня будемо виїжджати на розмінування.
- Можете дати поради людям, які ніколи не стикалися з мінами, на що звертати увагу?
- По-перше – треба дивитися, куди ви ногами ступаєте, а краще поки що взагалі не ходити в ліс.
- А як щодо доріг, де можна зупинятися?
- Ні в якому разі не можна ставати на обочину, розвертатися тільки на асфальті. Бувають такі дуже погані випадки, в мене таке було в 2015 чи в 2016 році, коли ставили міни не стандартним способом, а по дві штуки на глибину до 50 сантиметрів і більше: засипають, ставлять таку колоду, заливають водою, воно його наче цементує, і виходить, що міношукач цю міну не бере, а вона спрацьовує на п’ятий чи шостий раз, коли на неї наїдуть. Такі міни бувають не часто, але бувають. Тут, коли ми розміновували, то таких випадків не було, в них просто не вистачило часу таке робити. І ще дуже багато лісу постраждало, бо вони на кожній лісовій дорозі, якою можна було їх об’їхати, робили завал, під який клали міни відкритим чи закритим способом.
Тамара Коваль, редактор Житомир.info
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
