Грабар Іван Григорович, доктор технічних наук, професор Житомирського національного агроекологічного університету та Житомирського державного технологічного університету. Фактично - поліпрофесор, бо є автором понад 200 праць в кількох напрямках науки. Головними досягненнями є пізнання таємниці стомлювання металів та прискорення росту рослин без хімічних стимуляторів.
Віхи життя:
- народився 15 травня 1954р.в с. Рудківка Житомирського р-ну;
- закінчив Новозаводську СШ із золотою медаллю;
-1971-1976рр.- студент Житомирської філії Київського політехнічного інституту, яку закінчив з відзнакою та орденом «Знак Пошани»;
-з 1977р. аспірант Київського інституту інженерів цивільної авіації;
-з 1982 по 1994 – асистент, старший викладач, доцент ЖФ КПІ.
- з 1994 по 2008 р. проректор з наукової роботи технологічного університету;
-з 2008 р. проректор з наукової роботи агроекологічного університету.
Хобі: раніше - шахи, тепер - бджоли та водіння автомобіля.
- Іване Григоровичу, у вашому житті виділяється дві віхи: багаторічна робота в технологічному, і з 2008-го в агроекологічному. Якими є головні здобутки попередніх десятиліть?
- Велику справу почав ще в 1977р., коли вступив до аспірантури. Тоді мій керівник професор Радченко Олександр Іванович сказав: «Іване, ось 150 років людство не може розгадати причину стомлювання та руйнування металів під дією дуже низьких, але циклічних навантажень. Що скажеш?». Я був такий нахабний і невихований, що відповів: «А я берусь за цю задачу, вона мені цікава, я її обов’язково вирішу».
Відтоді пройшло 32 роки. Багато що пізнано. Написано 15 підручників та 200 наукових праць, зроблено 40 винаходів. Побудована модель, котра дала можливість зрозуміти, що робиться з атомом під дією циклічного навантаження. Все це означає, що на обрії - кінцеве розв’язання проблеми. Залишається фактично одне - провести експеримент, і можна розраховувати на Нобелівську премію в Житомирі. І це не жарт, адже мова йде про неймовірний ефект від розв’язання проблеми. Наприклад, стосовно авіації стоїть питання так: будувати 5 літаків (сучасний лайнер - це близько 200 млн. євро) чи 1, у якого буде розвантажуватись (релаксувати) втома металу.
Працюючи в технологічному я, при взаємодії з колегами 12 університетів світу, навчився виготовляти «запчастини» для людини. Це було в 2003-му. Житомирський технологічний, єдиний ВУЗ від України, виграв тоді солідний грант, метою якого було розробка штучної кераміки для заміни кістки людини. І саме в Житомирі була розроблена технологія виготовлення такої кераміки, котра сьогодні успішно застосовується в медицині.
- В 2008-му Ви перейшли агроекологічний. Що вдалося зробити за два роки?
- Насамперед поєднати «технарські» знання з надбанням в аграрній науці. І результат не забарився. Ми перші в Європі навчилися прискорювати ріст рослин від 1,5 до 7 разів. Причому здійснюється це без хімічних стимуляторів росту, а завдяки застосуванню біоактиватора в надзвичайно малих енергетичних потоках.
Окрім прискорення росту, ми отримали збільшення урожаю від 25% до 70% стосовно пшениці озимої, ярої, ячменя ярого, сої, ріпаку, цикорію та гарбузу.
В поточному році ми завершили також виготовлення першого в світі електронного протоколу руху транспортного засобу. Цей унікальний пристрій зберігає в своїй пам'яті та відтворює в разі необхідності рух засобу протягом 1 мільйона кілометрів, або приблизно за 30 років.
Словом, 2009-й став продуктивним, приємним, і не тільки в науці. В цьому році старша дочка Ольга подарувала мені внука Артема. В цьому я бачу певну закономірність: буде що внуку передавати.
- Пане професоре, Ви «технар» до кісток. А чи вірите в Бога?
- Знаєте, у кожної людини свій шлях до Бога. Поки я не започаткував лабораторії біоактивації рослин, відношення до Всевишнього було аналогічне вислову «Поки грім не гримне, Іван не перехреститься». Тепер відношення змінилось, думаю завдяки досвіду та глибоким експериментам. Коли мені вдається надзвичайно малими енергетичними потоками ( такими, що жоден прилад на Землі на них не реагує) у 7 разів прискорювати ріст рослини, то в цьому проглядається диво. Але це не диво, це просто кордон між незнанням та знанням, шлях до якого підказує дійсно надприродна сила часом на інтуїтивному рівні.
- Ваше ім'я відоме серед науковців багатьох країн світу. А чи відчуваєте себе затребуваним в Україні?
- Пригадую, коли був «зеленим» 27-річним кандидатом наук, в авіаційному конструкторському бюро «Сатурн» мені виділили 150 тис. радянських карбованців на дослідження. Названа сума була еквівалентна 50 автомобілям «Жигулі». А тепер, маючи безліч наукових звань та регалій, не можу в рідній державі мобілізувати на дійсно надважливі наукові дослідження 50 тисяч гривень. То що, державі Україна не потрібний завтрашній день???
На фото: Іван Грабар в робочому кабінеті (2008)
Іван Грабар з дружиною Тетяною та донькою Олею (1983)
Іван Грабар - командир зонального будівельного загону (Тюмень, 1977)
Іван Грабар: дійсна військова служба (1978)
Іван Грабар - другокурсник ЖФ КПІ (1972)
Іван Грабар - боєць будівельного загону «Полісся» (Казахстан, 1973)
Автор: Федір Підкопитний
