21 лютого в лісі під Радомишлем київський клуб військово - історичної реконструкції «Червона зірка», за участю танків, літаків та мототехніки, відтворював Корсунь-Шевченківську битву Великої Вітчизняної війни. Побувавши в районі «бойових» дій, наш журналіст поспілкувався з одним із учасників «битви»? членом «Червоної зірки» житомирянином Василем Авраменко, колишнім пілотом-винищувачем, який, захоплюючись військовою технікою, грав роль мотоцикліста Вермахту дивізії Гросдойчланд.
- Василю, відколи Ви захоплюєтесь армійським «начинням»?
- Про армію мріяв ще з дитинства. Після того, як відслужив 1,5 року строкової служби,вступив до Чернігівського військового училища пілотів. Служив в Казахстані (на китайському кордоні), Одеській області та в Озерному. Загалом налітав, виключно на МІГ- 23, 700 годин. Тобто, в повітрі перебував майже місяць, і весь час в умовах екстриму. Бо тільки психологічно дуже важко почувати себе, коли знаєш, що летиш зі швидкістю, яка вдвічі перевищує швидкість звуку, майже на 20-кілометровій висоті на 20-тонному винищувачі, «напичканому» різними боєприпасами, в тому числі шістьма ракетами. Тому не дивно, що після приземлення нижній одяг був «хоч викручуй».
- Цікаво, чи траплялись нештатні ситуації в повітрі та випадки, коли доводилося натискати на кнопку пуску ракет?
- Без неприємностей за 13 років льотної роботи не обійшлося. Але найбільше запам’яталася розгерматизація кабіни на висоті 11 кілометрів. В таких випадках пілот, звісно, втрачає свідомість, літак стає некерованим, відтак катастрофа неминуча. Мене ж врятувало те, що спрацювала аварійна система та висотний костюм і гермашлем, одягнуті перед злетом на вся випадок. Чи нажимав кнопку «Пуск»? Не довелося, але палець уже був на цій кнопці, тому що майже справжній повітряний бій мав місце, коли служив в Одеській області. Якось під час чергування нас підняли за тривогою: повітряний простір перетнув розвідувальний дрейфуючий аеростат. Я його збив, але не ракетою. Справа в тому, що ця махина, втікаючи від винищувача, вміло маневрує, але при цьому втрачає гелій. Так ось, я його 6 разів атакував, а він, піднімаючись та опускаючись, втрачав газ, що й змусило його сісти. Тай пускати ракети було неможливо, тому що «бій» проходив практично над самим містом Одеса.
- Після звільнення з армії захоплення військовою технікою не згасло?
- Виходить, що так. Але його треба розглядати ширше: не тільки техніка, а і вивчення події, з’ясування обставин загибелі радянських воїнів переважно на початку Великої Вітчизняної на Житомирщині. І знаєте, вдалося відкопати просто жахливі факти. Наприклад, в Малинському р-ні одна бабуся розповіла таку історію. Під час відступу до неї(тоді ще молодої дівчини) забіг радянський вояк і попросив води. Вона винесла йому молока. Командир воїна, побачивши що він п’є молоко, не роздумуючи, розстріляв його, розцінивши це як мародерство. А ось в Чуднівському р-ні дідусь розповів про безглуздий контрудар радянських солдат по дорозі на Хмельницький в районі Високої печі. Фашисти по узбіччі поставили до десятка кулеметів, і просто косили наших. В результаті - утворилося цілі купи трупів. Було літо, трупи почали розкладатися, здуватися, розриваючи навіть шкіряні ремені, якими були підперезані, одягнені чомусь у шинелі, радянські солдати.
- Реконструкція подій Вітчизняної - це дорога справа?
- Так, особливо дорого коштує військова амуніція фашистів. Наприклад, штани і кітель в спеціалізованих магазинах столиці продаються за 1,5 тис. грн.., автомат теж 1,5 тис. грн.., а ось кулемет - 2,5 тис. грн. Правда з формою радянських воїнів значно простіше, тому що вона до цих пір зберігається на окремих військових складах.
- Сьогодні ви мотоцикліст Вермахту. Що це за мотоцикл, і чим для Вас закінчиться битва?
- Мотоцикл - мій персональний. Це радянська модель М-72, зразка кінця 1930-х, яка є фактично копією німецького мотоцикла БМВ- М71 того ж періоду. А купив я раритет десь років 5 тому у одного дідуся в Чернігівській обл.. Не дивлячись на свій солідний піввіковий вік, М-72- супер-машина. Уявіть собі, у нього все рідне, тільки гума сучасна та кільця переточені. Хоч призначений він переважно для їзди по бездоріжжі, на трасі вільно йде за 70 км. год. Словом, це далеко не сучасна техніка, яка подібна консервній банці, що викидається після споживання закритого продукту. Стосовно моєї долі сьогодні: звичайно, я буду убитий, бо «німець». Але своєю роллю я не популяризую фашизм, я просто беру участь у реконструкцій відомої битви. І, до речі, безплатно, хоча, знімаючись у фільмах як німецький мотоцикліст, заробляю - приблизно 800 грн. за день зйомок.
- Звідки під Радомешлем літаки і танки, і чи не має у Вас плану реконструювати якесь повітряне судно періоду війни?
- Танки з кіностудії ім. Довженка, літаки – з Бердичева: вони є власністю одного тамтешнього підприємця. Що стосується можливостей реконструкції літака, то їх як для мене не існує, бо ніяких запчастин, вузлів тих часів зараз не має, тому треба фактично все нове. А це дуже дорога справа. Я ж планую реконструювати ще один мотоцикл Вермахту - на гусеничному ходу. Пам’ятаєте, їх також часто показували у фільмах про Велику Вітчизняну?
На «битві» побував Федір Підкопитний
