Справа в тому, що у 12- річному віці дівчина буквально за кілька місяців освоїла пілотування дельтаплана, в минулому році побувала на відкритому чемпіонаті Європи у класі малої авіації,і тепер має понад 200 годин нальоту. А вчителем пілотування у скрипальки був її батько Анатолій, який і «заразив» доньку небом.
-Євгеніє, пригадайте свій перший політ.
-Перший? Було мені, здається, два роки. Тоді ще працював аеропорт на Смоківці, і на вихідні влаштовувались повітряні прогулянки над містом на славнозвісних «кукурузниках». Як зараз пам’ятаю старенького АН-2, на якому ми з батьком тоді прокатались. Враження, відчуття? Коли злітали трішки боялась. А з виходом «на орбіту» страх минув, а замість нього прийшло одне блаженство. Це словами не передати. Таке треба відчути. Як класно, коли летиш, а десь внизу пропливає земля, перед тобою якось по- новому відкриваються картини нашого міста та живописної природи. Думаю, тим польотом я щось змінила в собі, ймовірно тоді і «заразилась» небом.
-А в школі до яких предметів мала схильність?
-Перевагу віддавала фізкультурі та музиці. Ходила на всі можливі спортивні секції. Займалась легкою атлетикою, баскетболом, волейболом, гімнастикою. І все це, до речі, помогло мені в оволодінні гри на скрипці, що потребує терпіння, витривалості і навіть своєрідної фізичної підготовки: спробуйте годинами вистояти з інструментом та десятки разів програвати партії композиторів, аби досягти досконалості виконання! Але мені скрипка підкорилась. Тому я вступила до Житомирського музичного училища, де зараз, навчаючись на другому курсі, продовжую удосконалювати гру на скрипці. І це, знаєте, значно складніше ніж навчитися літати. Наприклад, мій батько освоїв пілотування на дельтаплані всього за два місяці, приблизно стільки ж і мені знадобилося для освоєння пілотування. Для цього головне-розсудливість, сміливість і нетривале тренування.
-Все таки: з яким відчуттями перший раз взяла штурвал?
- Якщо вас цікавить чи страшно було, то, звісно, не обійшлось без цього. Будова самого дельтаплана народжує страх, бо крило немає кабіни, відтак пілот практично висить у повітрі, а якщо 1-кілометрова висота, то стан зовсім не для тих, хто має слабкі нерви. В мене вони також трохи здали, бо коли взяла перший раз штурвал, руки затремтіли, спотіли, і навіть боліли після посадки. І це природно: люди бояться висоти, тільки в різному ступені. Напрклад, мій 23- річний друг навіть думати не хоче, щоб піднятися в небо: так боїться. Мама - літає, але рідко, брат більш впевнено почуває себе також на землі ніж у небі. А ось папа мій не може без нього. Він прийшов, точніше прибіг в авіацію, бо не міг спокійно дивитися як інші літають. Коли прийняв остаточне рішення навчитись самому літати, вставав о 4-й годині ранку, відправлявся на злітну смугу , і до 8-ї робив десятки спроб піднятися в небо.І воно йому підкорилось. Тому одразу ж постало питанні і про власне повітряне «судно». Якось заходить у мою кімнату радісний тато, в руках - пачка грошей. Я думаю, що він зібрався купити? Він прямо запитує: «Ну що, Женя, купляємо дельтаплана?». Я на радостях не роздумуючи: «Ну, звичайно,папа!». Так у нас з’явилося своє «крило», а значить можливість літати скільки душа забажає.
-Євгеніє, а складні фігури тобі під силу?
- Дещо можу . Наприклад, маленьку спіраль, коли дельтаплан падає по колу, «горочку»: крило різко піднімається та інші. Знамениту «мертву петлю», штопор, піке, політ верх ногами над полосою, тобто, складні фігури вищого пілотажу я також спробувала, але в якості пасажира ЯК-52. Знаю також, що робити, коли в повітрі надзвичайна ситуація виникає. Головне - не розгубитись, як було, наприклад, коли якось потрапили з батьком у вітряну погоду у «болтанку». Я розгубилась, відчула, що не можу впоратися з штурвалом і передала його папі. Важливо також при будь-яких НС, не панікуючи, дотягнути до злітної смуги.
- А з ким скрипалька - пілот дружить?
- Мої однокурсниці, звісно,бавляться пивом, цигарками, а дехто і сильнішим. Мені ж це зовсім не цікаво. Я проводжу вільний час на аеродромі, бо до безтями подобається гул двигунів, навколишня природа, і тиша, яка наступає після польотів. Думаю, я романтична натура, але далеко не білоручка. Адже прибираю у домі, вмію готувати, і навіть повністю брала на себе кухню, коли мама від’їзджала до своїх батьків на певний час в Росію.
-Все таки, про яку кар’єру мрієш: скрипальки чи пілота?
- Впевненості поки що не існує. Хоча більше схиляюсь до музики, яка стає для мене професією. А авіація? Вона, звісно, також вабить, але я туманно бачу себе професійно у цій сфері , хоча свого часу була думка стати стюардесою. Я переконана, що авіація як для чоловіків, так і для слабкої статі. Адже зараз багато жінок не гірше чоловіків літають як на «крилах», так і на великих повітряних суднах.
.jpg)
Федір Підкопитний
