26 квітня - річниця аварії на Чорнобильській АС.
У ході ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції виникла загроза провалу аварійного 4-го енергоблоку у підвальне приміщення, де знаходилася радіоактивна вода, що могло обернутися другим вибухом - нової ядерної бомби. Про подолання небезпеки та багато іншого нам розповів полковник у відставці військ цивільного захисту Борис Чумак, який очолював тоді зведений загін пожежних Житомирщини на ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС.
- Борисе Андрійовичу, чи були великі пожежі на Житомирщині до аварії на ЧАЕС?
- Безперечно. Найбільше запам’ятався розрив нафтопроводу «Дружба» і пожежа, що виникла після цього, в Овруцькому р-ні. Так ось, 75- міліметрова в діаметрі труба пролягає там по дну невеличкої річки, яку люди вирішили перегородити, зробити земляний насип, аби можна було ближче до церкви ходити. Для реалізації свого «проекту» задіяли екскаватора. Приступивши до роботи, тракторист випадково зачепив ковшем нафтопровід і пошкодив його так, що утворився прорив, з якого під тиском майже 50 атмосфер нафта ринулась в річку. Все би нічого, якби не одна обставина. Рано вранці мешканець села йшов в ліс по гриби. А маршрут його пролягав якраз через річку. Коли він вийшов на місток, вирішив закурити, запалив сірник, і кинув його в річку. Тут же вона спалахнула. Полум’я було неймовірним – висотою до 50 метрів. Трактор розжарився до червоного кольору. Згоріли два бетонні мости, лишилася тільки арматура. Але головна небезпека полягала у тому, що воно (полум’я) просувалось до розриву нафтопровода, що могло обернутися пожежею його і непередбаченими наслідками для усього району. Ми вступили у двобій з вогнем. Зробили сім пінних атак. І тільки після восьмої вдалося приборкати вогняну лавину.
- Тепер Чорнобиль. Де застала вас звістка про катастрофу?
- Напередодні я був в Харкові на нараді начальників управлінь і відділів пожежної охорони УВС областей України. До Житомира повернувся 27 квітня. Дружина мені повідомила, що телефонував черговий по обласному управлінню внутрішніх справ і сказав, якщо я повернусь, щоб негайно зв’язався з черговою частиною. Я зателефонував. Черговий передав мені наказ начальника УВС області, щоб я підготував п’ять працівників пожежної охорони, які будуть направлені в Київську область, бо там, на атомній станції, трапилось якесь лихо.
- Ви формували і очолювали зведений загін пожежних Житомирщини в зоні аварії. Чи були випадки, коли люди відмовлялися їхати у небезпечне відрядження?
- Принцип формування був такий: надходила телефонограма, щоб відправити з такої-то частини стільки-то чоловік. Але йшлося не про примусовість. Перед відправкою в актовому залі управління я запитував: «Хто не бажає чи не може їхати на ліквідацію?». Жодного відмовника не було. Більше того, 15, так би мовити, зайвих чоловік подали мені рапорти з проханням направити на ліквідацію. Однак, ми керувалися рознарядкою, тому прохань усіх бажаючих не могли задовольнити. Рухало ж людьми почуття обов’язку, патріотизму, тобто те, що не можуть зрозуміти наші друзі японці, які тепер часто запитують нас: «Скільки вам за ту роботу платили?».
Власне, тими днями я вперше дізнався про масштаби катастрофи. Справа в тому, що вночі 8 травня приїхав з Прип’яті наш працівник капітан Леонід Антонюк. Вранці я приїхав до нього на квартиру, Леонід спав. Я розбудив його і пожалкував: вигляд у нього - одна стомленість, навіть не вистачило сил поголитись. Але поговорити з ним було вкрай необхідно. І якраз він вніс деяку ясність в розміри і небезпечність аварії на атомній станції. Від вибуху розвалено реактор 4-го енергоблоку, порушено систему водопостачання, розкидано на території станції радіоактивний графіт, в кабельні тунелі та під реактор витекла радіоактивна вода.
- Наскільки стало відомо, якраз відкачкою радіоактивної води займалися пожежні Житомирщини. Згадайте деталі цієї небезпечної операції.
- В ході ліквідації наслідків катастрофи виникла загроза, що реактор може провалитись від ваги піску та інших речовин, які кидали в нього з вертольотів. Це могло закінчитися другим вибухом, непередбачуваним за своїми наслідками. Тому воду потрібно було відкачати. У цій операції брали участь пожежні з Білої Церкви та Житомирської області. Працювали у вкрай екстремальних умовах (фон до 100 рентген, небезпека обвалу та вибуху), тому ставили насосні станції і втікали на більш безпечну відстань. Учасник операції Леонід Антонюк розповідав, що під час роботи виникало чимало непередбачуваних ситуацій. Наприклад, довелося лагодити пожежні рукави, і тоді всі працівники радіоактивною водою просто окропилися. Але не дивлячись на все це, завдання було виконано. 36 тисяч кубометрів води відкачали. Вранці героїв вишикували, привітали. Сержантам дали по 1000 карбованців, офіцерам пообіцяли по зірочці. Проте забули. Бо той же Антонюк отримав майора тільки через рік, і то з іншого приводу.
- «Форс - мажором» під час ліквідації стала пожежа кабелів між третім і четвертим енергоблоком. Чи гасили її ваші люди?
-Так, і там довелося нам працювати. Пожежа була дійсно вкрай небезпечною. Виникла вона в ніч з 22 на 23 травня внаслідок замикання. Це могло закінчитися ланцюговою реакцією, пожежею всієї станції і вибухом її. Тоді - то в радіусі 400 км. утворилася б мертва зона, нежила - відповідно на 800 кілометрів.
- І останнє: скільки пішло з життя з числа тих 289, котрі відправилися в зону 9 травня?
- 67 уже не з нами. 90% померлих не дожили до 50-річного віку. Велика частина тепер хворіє. Власне так відбилося те відрядження на здоров’ї героїв.
Борис Чумак
За кілька днів вони стануть "чорнобильцями". Травень 86 року
Сержант пожежної охорони
Ліквідатори
Федір Підкопитний
