День міжнародної солідарності трудящих святкуватимемо першого травня. Хороша нагода, щоб згадати місцевих трудівників епохи соціалізму, до числа яких відноситься Герой соціалістичної праці, житомирянин Володимир Якимович Царюк, який майже піввіку був за кермом вантажного автомобіля, наїздив більше 1,5 мільйона кілометрів, і жодного разу не мав проблем з дорожною інспекцією.
– Плануючи свою трудову діяльність сучасна молодь мріє про місце в теплому комфортному офісі з комп’ютер. Про що мріяли юнаки 1930-х років?
– Вершиною усіх бажань для підлітків був велосипед. А ось доросліші хлопці марили автомобілем або трактором. Особисто я просто упивався неповторним запахом моторного масла. Тому-то свій професійний вибір обумовився світом транспортних засобів. За кермом вантажівки – з 1947 р. по 1990 р. «Намотав» загалом по білому світу більше 1,5 мільйона кілометрів.
– На яких автомобілях приходилось їздити, і які стали найбільш улюбленими?
– ЗІС-5, ГАЗ-АА (славнозвісна фронтова «півторатонка»), «Шевроле», «Студебекер», ЗІС-150, ЗІЛ-130 із одним і двома причепами. Улюблені? Кожний автомобіль по-своєму чимось запам’ятався. Наприклад, американський трьохмостовий «Студебекер» – тим, що має велику прохідність по бездоріжжю, може витягувати, і, навіть, виштовхувати транспортні засоби, котрі загрузли. До того ж, «американець» швидко біжить твердою дорогою. Словом, універсальна машина. Ну, а якщо брати радянські марки, то надзвичайно хороше враження справив ЗІС-156, на якому наїздив майже 800 тисяч кілометрів.
– Майже за піввіку Ви вивчили авто, певно, як своїх п’ять пальців?
– Знаєте, в ті часи підвищенню професійної майстерності приділялась дуже велика увага. Постійно проводилися відповідні конкурси, до яких ми ретельно готувались. Внаслідок цього, різні «операції» доводились до автоматизму. Наприклад, заміна переднього колеса проводилася всього за три хвилини! А за цей час треба було поставити домкрат, відкрутити і прикрутити колесо. На розв’язання 10 запитань правил дорожнього руху йшло 47 секунд, і до того ж, без жодної помилки. Для цього ж потрібні були тренування, і ще раз тренування. Результат – названі хвилини й секунди, а головне – високий рівень професійної майстерності. Свідченням чого є той факт, що, приміром, я за весь трудовий стаж, жодного разу не мав проблем із ДАІ, тому мій талон порушень дорожнього руху залишився чистим.
– Цікаво, наскільки інтенсивно колись працювали автомобілісти?
– Влітку я «спеціалізувався» на будівельній продукції: обслуговував перший та другий цегельні заводи обласного центру. Інтенсивність перевезень була терпимою. Працювали з одним вихідним, хоча нерідко і його не мали. А ось восени наступав надто важкий період: нас «перекидали» на вивозку цукрового буряка в південні райони області. Тоді два місяці вихідних не було. Спали по п’ять годин: ставили машину опівночі, а о п’ятій ранку вже вантажились на полі, бо якщо пізніше це зробиш, то простоїш у черзі на заводі та втратиш першу ходку.
– Чи впроваджували автомобілісти якісь методи, на кшталт стаханівського, аби збільшити продуктивність праці?
– Аякже. Особисто я в 1971 р. започаткував «човниковий» метод доставки буряка автопотягом у складі вантажівки та чотирьох причепів, два з яких постійно перебувають у полі під завантаженням. А два інших – знаходяться з автомобілем. Таке новаторство дало відчутний ефект, бо знижувалася собівартість роботи. Мені вдавалося перевозити стільки ж продукції, як доставляли вісім автомобілів. Якщо мовою цифр, то це 8-10 тисяч тон за сезон. Ось так ми працювали. І країна достойно оцінювала нашу працю. Практикувалися різні форми заохочення, в тому числі грошима. Особисто у мене зарплата на вивезенні буряка сягала однієї тисячі карбованців. У 1958 р. у республіканському змаганні отримав першу премію – мотоцикл К-49. Але особливою стала найвища нагорода – медаль Героя соціалістичної праці у 1971 р.
– Багато що пішло в небуття, в тому числі автоспорт на вантажівках, де Ви також досягли вагомих здобутків. Розкажіть детальніше про спортивну частину Вашої професійної біографії.
– У 1958 р. я став чемпіоном області з ралі, в 1963 р. посів перше місце з автомобільного багатоборства у всесоюзних змаганнях. У 1965 р. – переміг у автокросі республіканського рівня. Словом, є що пригадати. Хоча б те, що такі змагання проводилися навіть на Житомирщині, де автоспорт культивувався відносно. Але автопробіги практикувалися, і досить таки на серйозному рівні. Візьмемо хоча б ралі. Його маршрут простягався з центральної площі Житомира, як правило, до Чуднова, потім на Баранівку, Новоград-Волинський, Ємільчино, далі на Володар-Волинський, і знову – Житомир. Тобто, загалом більше 300 кілометрів. Запам’ятався чемпіонат України з автокросу в Запоріжжі. Особлива траса: піщаний підйом, потім складні повороти. Перед стартом я дуже добре обдумав деталі, аби отримати перевагу, і не помилився. Бо зі старту всі вантажівки з максимально накачаними колесами ринулися по прямій на підйом, і, як очікувалося, «закопались» у рихлому ґрунті. А я дещо спустив шини, збільшилась площа, якою вони зчіпляються із землею, відповідно прохідність машини стала більшою. В результаті – мій ЗІЛ-164, маневруючи вліво-вправо, потихенько вибрався на вершину підйому, чим фактично була забезпечена перемога.
Федір Підкопитний
